вівторок, 19 травня 2020 р.

Святослав Черній «Пригоди Хоботовичів. Як слони до України мандрували»


Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре
 
Святослав Черній. Пригоди Хоботовичів. Як слони до України мандрували. – К. : Брайт Стар Паблішинг, 2018. – 160 с.

Не кожен із нас може похвалитися знайомством зі слонами. Що ми про них знаємо? Великі, сірого кольору, сильні, кажуть, що мудрі, а ще – дуже гарні батьки, які піклуються про своїх дітей.
У цій казці все так, але трохи інакше, як це буває саме у казках. Родина слонів, про яких піде мова, мешкає у Зімбабве. Й у Хоботовичів усе цілком добре. Тато-слон на ім’я Алім, мама-слониці, вона ж Абла, і двоє слоненят – тринадцятирічний розбишака син-слон Муті (хоча в перекладі його ім’я означає "слухняний") та стримана і розумна сестра-слониха Занта.

Тварини живуть так само, як люди, а те, до якого виду вони належать, краще розкриває їхню вдачу. У них навіть є своя церква, де пастор-гіпопотам виголошує промови у дещо протестантському стилі: "Перш ніж казати "Я тебе люблю", а потім сваритись одне з одним, замисліться... Замисліться над своїми словами! Яку вагу вони мають? Чи ви щирі й чесні із собою? Чи є у вашому серці Бог, коли ви це говорите? Бо що таке любов? Це коли люди Бога відають! Чи знаєте ви Бога? Чи любите ви Його? Якщо у вашій сім’ї досі є конфлікт – отже, недостатньо... Недостатньо ви любите Бога, недостатньо ви Його знаєте й недостатньо вірите в Нього. Подумайте про любов... Про любов до себе і своєї сім’ї. Любіть ближнього свого, як самого себе. Не жалійте нічого комусь, що не хотіли би пожалити собі. Робіть добро й відповідайте за свої слова. Прощайте. Тоді пануватиме у вашому серці мир і любов, – виголосив пастор Дейо та закрив Біблію" (С.42-43).
Не обійшлося в описі трохи без стереотипів: тато-слон – типовий інтелектуал в окулярах, а ім’я мами-слониці перекладається з африканської як "жінка з ідеальною фігурою" (С.7), а ще вона з першого знайомства "порається біля плити" (С.7), і покірна до рішень чоловіка, які вона радо підтримує, хоча "іноді його вигадки дуже дивували слоницю" (С.24), та в цілому надалі стереотипи не стають основою жартів і не тиражуються. За винятком розмови про гіпопотамиху, яка страждає на ожиріння, що дуже засмучує її чоловіка (С.10-11).
Оскільки книга для дітей, то слонам-дітям у ній приділена найбільша увага. Тому майже одразу ми дізнаємося, що Муті "слухає жираф’ячій реп. У вусі у нього сережка завбільшки з обруч для корекції фігури, а на голові – кашкет з вітрячком" (С.9). Ось такий неформальний представник слонів, у яких також є субкультури, що виходять за межі видів. Через те слухати музику для жирафів слонам аж ніяк не стрьомно, якщо висловлюватися молодіжним сленгом. Все це, щоправда, не заважає слону любити пізнавальний телеканал "Discovery".
А старша від Муті Занта – "випускниця музичного училища" і "майстриня гри на фортепіано" (С.9), вона слухає класику і найбільше любить музику Шопена (С.10) та зависає в Інстаграмі. От вже точно кажуть, що у казці можливо все, бо коли уявити слона за фортепіано, то це щонайменше смішно!
Таких моментів-невідповідностей до реальності, коли вмикаєш фантазію, у творі дуже багато, і для цієї казки це класно, бо створює легку, невимушену атмосферу, коли можливо все.
І якщо приймаєш цей закон уяви, то твір починає вигравати барвами. Слони, жирафи, зебри, антилопи, гіпопотами та багато інших тварин товаришують і спілкуються, але і це не межа. Виявляється, що слони можуть створювати родини... з вовками! І ця історія повна романтики, бо слон Баако вивчав в Україні медицину і по вуха закохався у місцеву вовчицю та залишився жити в горах! Істинно, кохання творить дива...
Слони не хижі, тому не дивно, що від такого союзу народився вовк Стефко Вівчар, який харчується фруктами та овочами, працює м’ясником і при цьому почувається "файно". Так, файно, бо мешкає це диво в українських Карпатах.
Саме до цих далеких родичів і їдуть в гості Хоботовичі.
Родина Хоботовичів дуже дружна, вони багато часу проводять разом, мандрують, відпочивають, веселяться, підтримують стосунки з бабусею і дідусем – це дуже гарний приклад родини. Та до мандрівки на інший континент треба ретельно готуватися, бо все незвідане є потенційно небезпечним.
Докладно читачі подорожують разом із родиною Хоботовичів під час поїздки до посольства, отримання віз, замовлення квитків і довгого перельоту. А далі – Україна. Львів, Яремче, Карпати... Яскраво, незвично, іноді цілком несподівано, бо й у великій діжці з медом може знайтися та сама не смачна ложка, як, наприклад, непорядні таксисти, які наживаються на туристах, чи напханий пасажирами громадський транспорт... Нам ще багато що треба змінити, щоб туристи не скаржилися на послуги і недостатній комфорт, але все можливо!
Цей твір, наче відображений у казковому дзеркальці, може стати веселим і захопливим путівником, навчити дитину краще орієнтуватися під час поїздок, і чого не можна робити взагалі, звертати увагу на потрібні речі, і пам’ятати, що знати про країну, до якої їдеш, треба заздалегідь. А навчатися цьому всьому разом із такою неймовірною родиною, як Хоботовичі, вдвічі цікавіше!
"– Тисячі кілометрів шляху, радість знайомства, спільний відпочинок. Скільки всього довелося пройти, щоби зараз ось так безтурботно гойдатися у кріслах-качалках біля басейну й розуміти, як чудово єднатися з родиною, – оголосив Алім.
– Родина – то найкраще, що може бути, – поділився Муті, обійняв Влодка й задоволено подув у хобот" (С.154).
І з цією життєвою філософією не посперечаєшся!

Висновок: Це весела книга-мандрівка, яка може допомогти юним читачам з цікавого ракурсу подивитися на світ і свою країну.

Наталія Дев'ятко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

Немає коментарів:

Дописати коментар