Людмила Волок «Пригоди Лапунчика та Хрюндика»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Людмила Волок. Пригоди Лапунчика та Хрюндика. – Х. : Талант, 2017. – 128 с.

Жили собі у лісі заєць і кабанчик. Зайчика звали Лапунчиком, кабанчика – Хрюндиком, і були вони у своїх родинах улюбленими дітьми. Ох, і діставалося батькам від малих бешкетників... І це зовсім не дивно, якщо згадати, якими шибайголовами були деякі з читачів цієї книги, які нині читають цю історію своїм дітям.

Вже з обкладинки, де заєць їде верхи на кабанчикові, читач розуміє – пригод у творі буде вдосталь.

Традиційно вважається, що зайці пухнасті, ласкаві, слухняні і трохи боязкі (а іноді і не трохи). А от Лапунчик – зовсім інший. Він розбишака, на якого не хочеться нагримати тільки тоді, коли він спить, втомлений цілим днем витівок і бешкетів. Він навіть якось примудрився залізти на дерево!

Хрюндик – неслух, але дуже боязкий, що старанно приховує від інших (про цей страх лише мама знає). Його знайомство з Лапунчиком починається з того, що кабанчик пішов до лісу без дозволу, щоб поласувати смачними жолудями. Але, хоча непослух обох героїв стає початком щирої дружби, акценти у творі розставлені таким чином, що читач не сумнівається – обоє піддали себе небезпеці і натерпілися страху.

Дуже гарно підкреслюються емоційні реакції головних героїв, які також допомагають краще зрозуміти, що вони не праві, і батьки через них сильно перехвилювалися.

"Хрюндику вже було зовсім зле. Йому здавалося, що гіршої дитини нема на цілому світі. І стало йому так шкода своєї мами, що у всіх діти – як діти, а в неї, бідолашної Хрюнді, хто зна що! Хрюндик зовсім вже зупинився, сів на землю, похнюпився та й заплакав" (С.17). І вже мама втішала його і, звісно, пробачила.

Персонажі у творі живі і не шаблонні. Наприклад, хоча Лапунчика люблять і батьки, і брати з сестрами, іноді йому видається, що це не так, він починає сумніватися у гарному ставленні до нього рідних. Зайчик вважає себе настільки "крутим", що не може собі дозволити запитати про значення слів, яких не знає. І саме тому він дізнається, що таке "халепа", лише тоді, коли у неї потрапляє. Хрюндик сумує, що у нього немає братів і сестер, йому самотньо, тому він дуже цінує дружбу.

Дружба і потрібність – головні наскрізні мотиви твору. Як у Хрюндика і Лапунчика є їхня дружба і вони не самотні, так навіть старому Сичу живеться веселіше, бо він оселився поближче до кабанячої родини і тепер у нього теж "хтось є".

Потоваришували друзі і з маленькою лисичкою Лялею, яка стає для них щирою подругою і не поступається у бешкетах, не чекає, коли її "почнуть розважати". Завдяки Лялі Хрюндик частково долає свої страхи, бо йому самотужки доводиться захищати лисичку від злого півня. Хоча третій у компанії завжди може стати причиною непорозумінь, але друзі гідно долають це випробування, бо їхня дружба справжня, а втрьох веселіше, ніж удвох. Згодом до них приєднується ведмежа Боня, який вміє грати на пеньках, як на барабанах, і разом вони утворюють музичний гурт, який багато репетирує, навчається, і тому невдовзі гарно виступає перед лісовою громадою.

Навіть більше – дружба у цій дитячій книзі подається як філософія, що допомагає дітям краще розібратися в житті. Ось, наприклад:

"Нові друзі – це була класна ідея. Лапунчик і Хрюндик, звісно, іноді гралися з іншими звірятами, але то було рідко і випадково. І всі інші звірята так і називалися – "інші звірята". Знайомі. Приятелі. Але не друзі.

Бо друг – це хто? Друг – це той, хто з тобою поруч майже кожен день. І з ним тобі завжди цікаво. І ти про нього завжди пам’ятаєш, навіть коли його поруч немає. І сумуєш, бо без нього не так цікаво, як з ним. От, наприклад, коли Хрюндик з мамою Хрюнею їздили гостювати до Хрюндикової бабусі на два тижні, Лапунчик сумував.

А ще друг – це той, хто буде поруч, коли тобі погано, і допоможе. От зараз Хрюндик сумував. Іншим звірятам це було байдуже. А Лапунчик переживав за друга і думав, як би йому допомогти" (С.78).

Окрім філософії, у книзі гарно пояснюються явища природи і навіть дещо, пов’язане з математикою. Наприклад, що таке число сто: "Сто капустин в нашій коморі – це багато. А сто травинок на галявині – це мало" (С.99). Такі приклади гарно запам’ятовуються.

Під час читання виникає думка, що ця книга має антистереотипний ефект. Наприклад, коли Лапунчика запевняють, що зайці не лазять по деревах, він у те не вірить, пробує і врешті-решт досягає своєї мети. У реальному житті успіх часто також починається із заперечення якоїсь "істини", що хтось чогось не може. І це гарний досвід для дитини.

Ще один антистереотипний приклад. Неслухами замолоду були і деякі дорослі у творі. Так мама Хрюндика настільки перелякала жаб, коли купалася в озері і стрибала у воду "кабанчиком", що бідолашні повтікали до іншої водойми. І ліс потерпав від нещадних комарів, бо їх не було кому ловити. Тільки про свої бешкети дорослі дітям рідко розповідають, щоб ті не схотіли повторити їхні небезпечні подвиги.

Разом Лапунчик і Хрюндик пережили багато пригод. Вони побудували фортецю з гілок і багнюки, та зрештою це закінчилося руйнуванням споруди, а посеред двору мама Хрюня побачила здоровезну яму. Іншого разу об’їлися суниць, бо не могли зупинитися, коли натрапили на таку смакоту, – наслідки такого переїдання зрозумілі і дуже неприємні. А чого вартують історії про те, що буде, коли на морозі лизнути щось металеве, наслідуючи "досвід" старшого брата, або та, коли Хрюндик сам наважується йти у зимовий ліс, щоб дістати для Лапунчика найкращий подарунок на Новий рік...

Дуже важливо, що і велика родина Лапунчика, і маленька родина Хрюндика є гарними прикладами дружніх родин, у яких панують любов і взаємоповага. Коли потрібно, дорослі одразу об’єднуються, чим також подають дітям приклад співпраці і взаємодопомоги.

Книга вчить ділитися з іншими тим, що маєш, допомагати, підтримувати, та не жертвувати собою, бо з жертви часто народжуються великі страждання і для того, заради кого жертвують, також.

Всі ці моделі описані зрозумілими дітям словами.

"...коли чимось ділишся з іншими – то стає дуже приємно. Так, наче насправді це тобі щось подарували.

– Ага, – погодився Лапунчик. А тоді простягнув Хрюндикові цукерку. – Тримай. У мене все одно було дві.

Хрюндик поклав медову цукерку до рота – і аж очі заплющив від задоволення:

– Ох, і смачно ж! Дякую!

А Лапунчик лише всміхнувся: як добре, що поділився з другом. І справді, наче сам ще одну цукерку в подарунок отримав!" (С.67).

Зрозуміло, що дізнатися, як насправді живуть зайці і кабани у дикій природі, з цього твору неможливо. Всі образи, які є у тексті, – це адаптовані для дитячого сприйняття особистості і типажі людей.

І наостанок хочу зауважити, що книга дуже гарно ілюстрована. Малюнки деталізовані, реалістичні і казкові водночас.

Висновок: Ця книга містить багато моделей поведінки, вона жива та яскрава. Тому без застережень можу рекомендувати її дитячій аудиторії. А великий формат видання може стати ще одним приводом для того, щоб разом зі старшими читати текст і роздивлятися гарні малюнки.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:

Читомо "«Пригоди Лапунчика та Хрюндика»: теорія всього" - http://bukvoid.com.ua/digest/2017/11/30/172900.html

Лариса Лавренюк "Пригоди і таємниці чарівних тварин" (фрагмент) - https://bokmal.com.ua/books/pryghody-i-tajemnyci-charivnykh-tvaryn/

Oksana_Kh "Наші новенькі книжечки" (фрагмент) - https://kashalot.com/club/post-15325545/