середа, 25 грудня 2019 р.

Сергій Гридін «Кігтик Ковбаско»



Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницька казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре


Сергій Гридін. Кігтик Ковбаско. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2015. – 160 с.

«Котя-кицюня, їстоньки хочеш? Киць-киць... Ходи сюди, манюня! Ходи сюди, гарнюня... Киць-киць!» – так і хочеться сказати, дивлячись на такого симпатичного котяру на обкладинці цієї книги. Рудий, вгодований, ще й ім’я відповідне – Кігтик Ковбаско.
Просто ням-ням, а не котяра!

А що ж там, під обкладинкою? Пригоди? Чарівництво? Багато чого є під обкладинкою...
Хлопчик Олежик Дерихата (Це ж треба, яке прізвище! І прізвиська краще не вигадаєш!) – хлопчик звичайний. Читати любить, фізкультуру – ні. І, звісно, має проблеми зі спортом.
Та й з батьками не завжди знаходить спільну мову:
«Ну, чому дорослі на всі дитячі проблеми мають тільки два питання: «Не захворів?» або «Погану оцінку отримав?» Невже у нас, дітей, інших придибенцій не може бути?» (С.13) – знайома ситуація, чи не так?..
Хоча батьки в Олега цікаві. «Чимось батько нагадував героїв із старих казок, сильних і добрих. Але малий Дерихата знав, що зеленкуваті очі можуть бути сталевими» (С.17). Непересічний і позитивний образ матері хлопчика. Вони насправді гарна родина, просто батьки вимогливі до свого сина, хоча й справедливі.
А вчитель фізкультури, Рембо, який насправді зветься Іллею Федоровичем Деруном, не така вже й падлюка. Він просто втомився від своєї роботи, остогидлих одноманітних уроків, школи і дітей, та мріє переїхати разом із дружиною у глухе село, де немає галасливих дітлахів, і там жити, пити молоко з-під корови та милуватися природою.
Ця неоднозначність образів неабияк підкупає.
Є у творі й інші вчителі: молодий вчитель української літератури Степан Петрович Хомазюк, любитель булочок на прізвисько Фунтик; бібліотекарка Світлана Іллівна Гомера (вона ж Королева), «висока, струнка, із стильною зачіскою та яскравою помадою на губах» (С.87), схожа на чаклунку, а не на «книжкового хробака», насправді добра людина, та й інші, не менш колоритні персонажі. Хоча справжня чаклунка у творі теж є, і їй атрибутика ні до чого.
А що ж рудий чотирилапий красень?
Кіт на прізвисько Кігтик – звір незвичайний, зі своєю історією і звичками. Хлопчик підібрав мокре й нещасне кошеня, розуміючи, що йому навряд дозволять залишити тварину вдома. Але склалося інакше: Кігтик стає повноправним членом родини. Життя кота нині нагадує рай, де течуть молочні ріки. Його всю люблять, а голод і холод залишилися в минулому.
Та Кігтик любить вільно бувати на вулиці, товаришує з місцевим котячим товариством. І його зовсім не назвеш типовим домашнім улюбленцем. Він навіть примудрився потоваришувати з псом Шайтаном, грозою всіх навколишніх дворів. Пес захищає свого друга. Класно мати такий «дах», навіть коли мова йде про рудого котика.
Кіт ще й розумний! Це ж треба було здогадатися, що від тертя шерсті об килимок створюється електричний заряд, яким можна поганяти сусідську малу вереду, яка надто сильно «обіймає котика». Але інколи і на розумного знаходиться проблема: котик роз’ївся до таких розмірів, що вже не міг стрибнути на кватирку. Довелося худнути, сівши на сувору дієту, займатися котячим спортом зі стрибків на шафу і лазіння по шторі. Та ще й змивав не з’їдене в унітаз, аби люди не переймалися його зниклим апетитом.
Ось такий казковий котик, дуже схожий на людину. А людина, тобто його малий господар, за таких умов... Саме так! Ви правильно здогадалися! Якось Олежка і його кіт помінялися місцями. Кігтику довелося ходити в школу, де він примудрився показати надзвичайні фізичні результати, а Олегу розрулювати котячі проблеми, знаходити нових друзів. Помилився малий, коли думав, що у котів життя просте й спокійне, а його Кігтик майже святий і ніколи не порпатиметься у смітнику.
Та й на своє життя Олег подивився з зовсім іншого кута. Наприклад, хлопчика дивує, що раніше рибалити, грати у футбол та ходити в ліс по ягоди і гриби люди могли лише в реальному житті, а тепер, завдяки прогресу, нібито те саме можна робити, не виходячи з дому, варто лише увімкнути комп’ютер. Звісно, що хлопчик на стороні такого «прогресу»:
«– Прогрес! – пожалів «первісних людей хлопчик-кіт. – Добре, хоч книжки тоді вже були! А то взагалі здуріти можна!» (С.62).
Він навіть не уявляє, наскільки барвистим і не нудним є реальне життя.
Книжка написана з гумором, у ній багато пригод, але є й серйозні думки про життя і людей, і котів. Бо для того, щоб повернути собі звичну подобу, обом треба багато чого пережити і зрозуміти в собі. А це не так вже й просто. І найважче, як на мене, не перемогти страхи, а навчитися бути не байдужим до чужого горя. Бо одна справа – допомагати близьким і друзям, і зовсім інша – врятувати когось незнайомого, або, як у цій казці, якщо коти кинуться на порятунок собачати.
У творі є ще цікаві другорядні персонажі, як, наприклад, трійця хуліганів, що тероризують молодших школярів. Мирон із мамкою-заступницею і таємничим батьком-льотчиком на таємному завданні; Дмитрик, «ботан» «а-ля Гаррі Поттер» (С.34), який до невпізнання змінюється, коли виходить зі школи, і стає «флібустьєром навколишніх дворів» (С.35); флегматичний Тарас на прізвисько Штиця, який у хуліганській компанії Барбосків часто поводиться непередбачувано та дещо неадекватно, бо «Анархія – мать порядка!» (С.35).
І, хоча твір казковий, але раз-по-раз у нього вплітаються темні реалістичні ниточки. Наприклад, кіт Мармиза розповідає:
«– Зараз багато всяких недоумків розвелось! Он минулого тижня Барсика із сусіднього двору якісь пацани до каруселі прив’язали і крутили хвилин із десять! А потім на телефон знімали, як він хитається і на лапи встати не може! Три доби ні їсти, ні пити не міг!» (С.95-96).
Або коли дівчинка з багатої родини, яка вважає, що на автобусах тільки «рагулі» їздять, ображає ще не стару, але спрацьовану бабусю, стрибає їй на хворі ноги, копає сумки, доводить літню жінку до сліз. А її «просунута» матуся на зауваження вибухає зневагою, бо вважає, ще користується «просунутою японською системою виховання», коли дитині все дозволене й від того в неї розвивається творчий потенціал. Дурня, як на мене, а не розвиток творчості.
Не можу не радіти, що саме молодий хлопець, хоч і не з головних героїв, поставив жінку на місце, наліпивши горе-матусі на лоба жуйку з поясненням, що він теж за такою системою виховувався.
Це набагато серйозніші проблеми, ніж може здатися... То не просто жартики над бідолашним котиком та балуване дитинча. Добре, коли у дитячому творі піднімаються і такі серйозні теми.

Висновок: Цікава, весела, пригодницька і часом повчальна історія для дітей молодшого шкільного віку. Хоча й дорослі можуть нею розважитись. А дехто навіть замислиться.

Маргарита Крук

Інші думки про книгу:
Володимир Чернишенко "Те, що вмієш найкраще" - http://www.barabooka.com.ua/te-shho-vmiyesh-najkrashhe/
Анастасія Позичайло "«Кігтик Ковбаско» : чергове (ненудне) перевтілення" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2015/08/29/091833.html

 

Немає коментарів:

Дописати коментар