понеділок, 11 листопада 2019 р.

Галина Пагутяк «Королівство»



Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – політичне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження


Галина Пагутяк. Королівство. – Вінниця: Видавництво «Теза», 2010. – 376 с.
Галина Пагутяк. Королівство. – Вінниця: Видавництво «Теза», 2016. – 376 с.

Коли мені треба оцінити повість або роман у стилі фентезі, де описані інші світи, то користуюся одним досить дієвим прийомом: після прочитання відкладаю таку книгу і про неї не думаю. Після певного часового терміну, якщо світ живий, він згадується майже повністю, якщо ж вигаданий – пам’ять про нього фрагментарна, багато чого видається взагалі не читаним раніше.

Оскільки ця книга досить масштабна, мені було неабияк цікаво, наскільки спрацює така технологія оцінки.
Перше, що згадується у контексті даного твору: теплі враження від далекого Королівства, а ще любов до книжок. Подібний гімн книжкам і читанню бачимо у «Чорнильній трилогії» Корнелії Функе, та «Королівство» дуже сильно відрізняється від казкового і по-справжньому небезпечного світу закордонної авторки. Ще твір нагадував мені за своєю атмосферою Лук’янівські «дозори»; його дорогами «їздить» чудернацький транспорт для відьом, схожий на чарівний автобус із «Гаррі Поттера»; ще тут є Маргарита, що наче зійшла зі сторінок відомої книжки про темні сили, тощо.
Та повернемося до самого тексту.
Починається книга з дивної пригоди у чхаючому трамваї. Так читач зустрічається з Марком – рудим хлопцем, сином Головного Королівського архіваріуса і чарівником, що вміє перетворюватися на лиса; і дівчинкою з родини справжніх книголюбів, яка має дивне ім’я Люцина. Наскільки вона особлива, дізнаємося лише наприкінці.
Книга вітає читача таким сюрреалізмом, що особисто у мене на початку було бажання закрити її і не відкривати знову. Хоча далі стає досить цікаво. Щоправда, сюрр повертатиметься знову і знову. Наприклад, у вигляді юної бібліотекарки, у чиєму волоссі живуть кольорові миші, які живляться квітковим пилом і нектаром.
Чи коли матір Люцини стрибає з балкона (чи то падає разом із балконом?), щоб потрапити у Королівство, до якого ведуть «різні» шляхи.
Отже, Люцина. Дивна дівчинка, й особисто мені було важко перейматися її емоціями. Вона картинна, не справжня, надто ідеальна. Вона «не від світу цього», як і її мама, тобто «від Королівства». Типова мультяшна героїня, як на мене. І як не хотілося б мені розгледіти у ній хоча б простеньку психологію, нічого не вдалося. Навпаки, у цій дівчинці мені бачилося виправдання інертності і слабкості, коли твоє життя безбарвне і погане, бо ти нібито належиш до інших світів.
За дуже короткий термін читач дізнається про відьмаків і неграмотних відьом, які входять до «Клубу книголюбів», де темні сили спалюють по-справжньому вартісні книжки; про кота Люцини Фелікса і котячу ієрархію, бо котами править сміливий і мудрий король Сиволап; а ще про кореспондента тижневика «Посейбічних і потойбічних новин», що працює під загрозливим псевдо «Мортіус», за сумісництвом є слюсарем-водопровідником, і до нестями закоханий у тигреня, якого підібрав іще малятком.
Зараз Колобок (так здебільшого у тексті звуть тигреня, хоча Мортіус назвав його Іллєю) доріс до розмірів дорослого звіра, та, подібно до домашніх котиків, не залишав квартири господаря, якого має і за батька, і за маму. Коли приходить хтось чужий, Колобок грає роль килимка на балконі або м’якої іграшки.
У Мортіуса було важке дитинство, його тато часто випивав. Можливо, тому почуття Мортіуса такі надмірні і кумедні, що вся та турбота і любов до тигриська, як на мене, повністю нівелюються.
Досить колоритний персонаж – вампір фон Стронціус. Він мешкає у каналізації, зберігає інквізиторське приладдя і дружить із живим стільцем-стрибунцем. А ще у вампіра є комп’ютер на ім’я Тосик, який може виходити у Вампірнет і любить гратися в комп’ютерні ігри. У Стронціуса комп’ютерна залежність, сильніша навіть від бажання крові.
Не менш колоритний домовик Спрячик, фанат важкого року, грубіян і нахаба, але в цілому позитивний персонаж.
«Його кімната в мансарді була обклеєна портретами бітлів, «Ролінг стоунз», «Діп перпл» та «Пінк флойд». Новітніх панків і реперів Спрячик не міг терпіти, вважаючи їх нездарами. Слухаючи магнітофон, він любив покурювати особливе зіллячко» (С.37).
Окрім відьом і вампірів, у місті повно перевертнів, вовкулаків, привидів, довгомудів, пліснявців, слинявців і всякої іншої нечисті на чолі з карикатурно-фентезійним Повелителем, який переймається навіть редагуванням статей нещасного Мортіуса. Та вся це нечисть місцева і часом буває навіть не шкідливою. Справжнє зло живе за межами людського світу і зветься Імперією. Там живуть злі і, здебільшого, недалекі крутиголовці, деякі з яких схожі на відомих російських байкерів.
Імперія напала на Королівство і хоче його загарбати. А Королівство, що несе в собі зерна мудрості, схоже, не вельми поспішає захищатися. Король, якого намагаються змусити підписати зречення, помирає. Принц, якого без видимої причини по всій книзі називають то «Август», то «Серпень», засинає у зачарованій Медовій печері. І тільки дивом його вдається розбудити. Насправді Серпня мали вбити, а той сон порятував хлопця від смерті. І нині у Королівства є всі шанси «провалитися» у Великий Льох, що невідворотно його змінить.
Як не намагалася я зрозуміти глибинні світоглядні розбіжності між Королівством та Імперією, та за багатослів’ям це було важко. Ясно, що вони різні, і таких інтриг, як в Імперії, та страхів за своє «крісло», у Королівстві немає. Але будь-яка загарбницька політика повинна мати свої причини. Тут же Імперія загарбницька, бо іншою бути не може. А перші натяки на її філософію, що розкривається зсередини, з’являються майже наприкінці твору.
Багато запитань і до самого Королівства. Не вірю я у магічне вирішення проблем. А миролюбство його мешканців просто утопічне. Так не буває, хай би який рівень розвитку не був у державі. Окрім того, якщо у Королівстві всі такі освічені, то як же вдалося минути магічний захист Королівства підступним служкам Імперії і швидко отримати там майже повну владу?
Чи не через підсвідому зверхність і самообман:
«...як він [король] міг порвати зносини з Імперією, на якій підставі? Що в них інші погляди, інша музика? Це суперечило б закону, спільному для всіх світів, і могло б зруйнувати нас дощенту. Крутиголовці оголосили б нам війну. А в Королівстві війни не було вже більше як п’ятсот років. Ми країна – вчених і мудреців. Наш кухар має більше знань у голові, ніж будь-який професор із серединного світу» (С.235).
До яких лих доводить така філософія «демократії для всіх», ми бачимо на прикладі недавніх подій.
Так само не до кінця зрозумілим є ставлення до магії та, навіть, її своєрідна заборона. Нібито чари дають силу, а, натомість, забирають час людського життя. Подібна залежність можлива, та має бути пояснена, але у творі цього немає. Таке ставлення до будь-якої магії типове для християнства, але в контексті того, що один із головних героїв є чарівником, додаткові пояснення та аргумент аж ніяк би не завадили.
Є у книзі і доволі милі створіння, як то книжкові гноми, що оберігають чарівні книжки і мешкають у книжкових шафах. Одного з них і зображено на обкладинці одного з видань. А в Королівстві, у Чарівному лісі, живуть ельфи або перелітки... Хоча доброго чарівництва незміримо менше, ніж лихого. Тому могутність темної і світлої сторін не урівноважуються.
У творі багато інформаційного шуму, відомостей, що не мають ніякого впливу на сюжет. Наприклад, кондукторка, яка бідкається, що у неї бракує грошей і часу, щоб ходити «по кінах», або згадки про постійно вкрадені у під’їзді лампочки.
Є і безглузде знущання над людьми, що ніяк не впливає на розвиток сюжету і також є різновидом інформаційного шуму:
«Кондукторка сиділа коло вікна в тихій сонячній задумі. Може, навіть мріяла про щось, якщо такі опасисті кругловидні жіночки середнього віку ще вміють мріяти» (С.253).
Тут є навіть прихована реклама дитячого видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га», знаменитої мітли зі світу Гаррі Поттера марки «Німбус 2000» і пісень «Океану Ельзи».
А чого варта опоетизована каналізація:
«– Підземна ріка, – оголосив він. – Між собою ми називаємо її Стіксом, бо в неї стікають усілякі відходи» (С.105).
Постійно бачиш умовності, вигадки, безглузді події, бридкі алюзії, загравання з масовою культурою і ще частіше – загравання з темними силами як із різновидом масового психозу. Цього мотлоху багато, а часом і забагато, бо вигадка нагромаджується на вигадку, немає логічної та емоційної послідовності. Часто думаєш: навіщо? Але відповіді на таке запитання у тексті немає.
Увесь твір просякнутий духом злиденності. Країна, в якій відбувається дія у нашому світі, дуже схожа на пострадянський простір зразка 90-х. Останнє підтверджується й описом технологій, які на сьогоднішній день мають примітивний недолугий вигляд. Книга дуже сильно залежить від тодішніх реалій і це псує від неї враження. Відбилось у творі і типове пострадянське ставлення до закордону, де «там, за океаном, зло себе чуло вільніше, але було воно якесь штучне, «некучеряве» (С.79). А ще є землі, через які треба пройти до Королівства, де люди живуть разом зі злидниками і по чорному п’ють. Чим не красномовний натяк на сусідське прикордоння?..
Не обійшлося і без «сліз» щодо долі сучасної книжки. Наведу один із прикладів, де Повелитель місцевої нечисті розмірковує про стан справ:
«Особливих підстав боятися не було. Чиновники, слуги темних сил, обклали видавництва такими податками, що ті ледве животіли. Писати книжки було зовсім невигідно, бо автори не отримували гонорарів і працювали сторожами та двірниками, аби не вмерти з голоду» (С.33).
Якщо прибрати з тексту елементи фентезі, легко прочитується політична сатира. У контексті реального часу дії стає зрозумілим, що місцева нечисть – то українські політики, а Імперія – політики сусідньої держави, утричі більшої за Королівство. Тільки навіщо такий заполітизований текст дитині?
Та, не зважаючи на все сказане, у цій історії є співчуття, розвиток і розуміння себе, відмова від зла і протистояння соціальним умовностям. Особливо це стосується персонажів, що нібито мають «лиху» природу або на початку працюють на темні сили.
Ніби з-під пелени, через проріхи у цьому тексті проглядає живий світ. Імперія, Королівство, Граничний світ, серединні землі – все це існує, десь далеко, за межами нашої реальності. Там є своя філософія, а деякі думки варті того, щоб стати афоризмами. Тільки аби все те інакше розповісти...

Висновок: Щиро кажучи, книга не справила на мене особливого враження. Мені не знайшлися у ній важливих ідей, цікавий сюжет чи глибоко пророблена психологія. Але і розважальним твір назвати важко. Не думаю, що книга буде цікава дітям, а от з дорослими зовсім інша справа.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:
"Фантастика для підлітків і котолюбів" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/296/
Гречаник І. "Афективний часопростір у романі-фентезі Галини Пагутяк "Королівство"" - http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bid=10507&chapter=1

 

Немає коментарів:

Дописати коментар