Юрій Ячейкін «Друге бажання королеви»

Категорія – реалізм, переклад
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – історична проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Юрій Ячейкін. Друге бажання королеви. – К.: Зелений пес, 2004. – 192 с.

Яка ж симпатична дівчина на обкладинці з хустинкою, трояндами та змією! Саме так – перед нами черговий роман про королеву Марго. Варіант дитячий, спрощений. Але ж не настільки...

Починається оповідь зі смерті короля острівного королівства. Зрозуміло, що його місце має посісти хтось інший, а до влади багато ласих. Та щойно читачі починають хоч трохи перейматися політичними проблемами країни, чия сварлива аристократія ледь не договорилася до ручки, звинувачуючи один одного у всіх смертних гріхах, перегортаємо сторінку, а там...

А там за двадцять років потому поневіряння нещасного в’язня Шарля д’Орлеана, що скніє у Білій Вежі. І щойно читачі починають співчувати бранцю, все знову невиправдано змінюється. Далі йде лінія Франції зі згадкою про Жанну Д’арк, і там діють зовсім інші персонажі.

І таких «перегорнутих сторінок» у книзі багато. Жодна лінія емоційно не доведена до кінця, жоден персонаж не розкритий. Якщо хтось думає, що згадана королева Марго є головною героїнею, також помиляється.

Цій істеричній злій особі з крижаними очима (ще раз уважно дивимося на обкладинку!) у книзі відведено не більше місця, ніж іншим. Її психологія не розкрита, а мотивації часто залишаються за кадром. Марго уособлює в собі всі негативні «жіночі» риси, як то заздрість, кровожерливість, безсердечність, хитрість тощо. Треба сказати, що у книзі взагалі немає жодної адекватної жінки.

Більшість героїв мені були наче на одне обличчя: ниці, вульгарні, дурні, властолюбні, хижі. Якщо саме такою автор бачить політику минулих віків, то його можна тільки пожаліти. Політика – не чиста справа, та не настільки ж... Тим паче, що твір позиціонується як дитячий і має формувати бодай якісь уявлення про те, як варто жити, а тут бачимо виключно стьоб над монархами та аристократією. Єдиний персонаж, що міг би вважатися позитивним, швидко отримує «статус мерця».

Аристократія настільки дурна, що вірить у чари, вона забобонна і безграмотна. Не кажучи про короля, який постійно поводиться як наївний дурень.

Так і хочеться сказати: типовий погляд радянського письменника на аристократію та інтелігенцію. От тільки автор нічого не дає на противагу дурним аристократам. Ніякого «мудрих» чи шляхетних і розумних представників середніх верств населення тут і близько немає.

«Пройшовся» автор і по релігії, руками своїх героїв показуючи ошуканство релігійних «див» і «зцілень».

Є питання і щодо самої цільової аудиторії твору, бо коли вже у перших розділах зустрічаєшся з думкою в авторському тексті про те, наскільки «у куртуазній царині маркіз не визнавав аскетичних обмежень для гріховної плоті» (С.23), починаєш сумніватися у тому, для кого створено цей твір. Сексуальність, яка межує з пошлістю, виявляє свою присутність у творі досить часто. Особливо коли мова йде про Марго, сексуально невдоволену чоловіком-святошею.

А безглуздий розділ під назвою «Розділ 24, який можна й проминути» мене взагалі шокував. У цьому розділі чомусь автор вирішив розповісти юним читачам, у яких скотських умовах «насправді» жили монархи. Що свій «коштовний» одяг тримали у скринях або у спеціальній фортеці під назвою «Гардероб».

І ще не можу не процитувати про побут королівських палаців:

«Підлоги... вкривають шаром покрівельної соломи, яку ніколи не міняють, задовольняючись тим, що час від часу накладають згори трохи свіжішої. Так і пролежить ця підстилка років дванадцять, ховаючи й гріючи чиїсь плювки, блювотину, мочу, розлите пиво, риб’ячі кістки та голови, не кажучи вже про більш незручні нечистоти» (С.166-167).

З точки зору нормальної людської логіки залишається незрозумілим навіщо подібна інформація взагалі з’явилася у цій книзі.

А чим же закінчується твір? А нічим. Замість кульмінації автор у черговий раз відволікається на вирвану сторінку з історичних хронік і розповідає читачам про Хартію красуні Мод, покинувши напризволяще всіх своїх героїв на чолі з королевою Марго. Так, звісно, читачеві буде значно «цікавіше» замість кульмінації прочитати про нещасну цнотливу красуню, над якою знущався «дракон Джон». Красуня відмовилася від насильного заміжжя, тривалий час поневірялася у вежі, а тоді померла, з власної волі з’ївши отруєне яйце, і стала мученицею та народною героїнею. От і кінець історичної казочки.

Загальне враження від книги: автор здибав десь історичні хроніки і вирішив переказати їх без якоїсь особливої мети чи ідеї. Прочитане навіть назвати повноцінним твором язик не повертається, бо це беззмістовний реферат без логічного початку і логічного завершення. У такому стилі можна було б ще три томи написати.

А до чого на обкладинці згадка про «геометрію» – то взагалі залишається на сумлінні дизайнера.

Такими «творами» не прищеплюється любов до історії інших країн. Навпаки – вони, на мою думку, викликають стійку відразу до вивчення і розуміння історичних процесів і взагалі створюються зумисне.

Не можу передати, як сильно сумую, що історії про тих самих людей можна було б розповісти захопливо й цікаво! Як же не щастить історичним хронікам, коли вони потрапляють до рук таких авторів...

Висновок: Особисто мені було шкода витраченого на цю книгу часу. Твір закінчується нічим. Я б не радила взагалі читати цей «сірий» текст ні дітям, ні дорослим, аби не псувати собі цікавість до історії.

Олена Кравець

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.