пʼятниця, 6 вересня 2019 р.

Світлана і Юрій Ходос «Плуторановий зашморг»


Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – від 14 років
Жанр – фантастика
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано


Світлана і Юрій Ходос. Плуторановий зашморг. – К.: Видавець Вадим Карпенко, 2005. – 148 с.

Книга непривабливо оформлена, та й усередині вона не краща.
Дія відбувається на далекій планеті Астер, де мешкають люди. Зовсім інший устрій життя, та особливо якихось навіть мінімальних пояснень читач не отримає. У творі досить багато вигаданих слів і понять, які також вчасно не пояснюються.

Починається історія з бойовика: група військових закладає секретну капсулу в серце гори, яку потім підривають. Один за одним люди гинуть від кігтів місцевих потвор – пуріток. Криваві вбивства зі смаком описуються.
Потому історія змінюється навіть стилістично. Син одного з військових, який пережив напад потвор, та згодом помер ніби від різновиду радіації, стає головним героєм. Він напівкровка, бо матір’ю Тереко була інопланетянка Маруферія, яка залишила своєму коханому секретний амулет, що відкриває так само секретну печеру, де можна покликати на допомогу. Далі інопланетяни ставляться до Тереко ледь не як до принца. Аристократичне походження хлопця не заперечується і не підтверджується, але постійно наголошується його важливість для планети.
Щоправда, інопланетна «допомога» приходить у поганих кіношних традиціях: один крутий винищувач, що розгромлює частину ворожої армії та не може зупинити радіоактивну загрозу, і корабель, що може взяти на борт не більше двадцяти людей. Інопланетянин, який захищав Тереко, виявився роботом. А інші інопланетяни які?..
Тереко закоханий у вродливу Марунель, доньку талановитого професора Курантіса, чий учень Цонт також вподобав дівчину. Звісно, що Марунель вибирає правильно – вибирає Тереко.
Цонт – злий геній, він використовує відкриття професора для створення плуторанової бомби, значно сильнішої за атомну, і продає винахід властолюбному президенту Лохасу, який хоче захопити владу над планетою. Останнє не обходиться без наземних і космічних війн із військовими базами і супутниками. Діє президент Лохас за відомою моделлю: звинувачуємо сусідів у власних провинах і заводимо на чужу територію свої «миротворчі» війська, шантажуючи супротивників новою світовою війною.
Коли починається війна, люди влаштовують Майдан, мітингують, страйкують. До них приєднуються і поліцейські. Але громадська активність не рятує людей. Лохас з’їжджає з глузду і скеровує потяг із бомбами до бетонної перешкоди у тунелі між цією і сусідньою країною (абсурдний «транспортний коридор»). Ще й своїм помічникам пропонує «загинути разом». Лохасу вже у потязі відрубує голову схиблений машиніст. Бабах – вибух!
Але вертаємося до головного героя.
Тереко постійно проявляє свою крутість. Б’ється, геройствує, з легкістю перемагає дику тварину, а ще... катує чоловіка, щоб дізнатися, хто його найняв. Раз навіть перевдягається в жіночий одяг. Та якось Тереко обпоїли, і хлопець прокинувся у чужому ліжку повністю голий, ніч була повна сексу. Гарні вийшли компрометуючі фотки у недоброзичливців. На хлопця ще й вбивство тої жінки «повісили».
Також по-кіношному круті повстанці. Суто невмирущі та непереможні морські котики. «Котиків» не змогли представити без стереотипів: картинно треба доводити профпридатність жінці спецназівцю, яку принижує керівник, бо вона жінка, а спецзагін «не на весілля збирається ... зараз доля нашої країни, а, можливо, і всього світу, залежить від виконання вкрай складного завдання, яке під силу лише професіоналам» (С.88).
Крута й Марунель, яка не хоче залишати свого коханого й у найнебезпечніших ситуаціях.
Крутий і брат Марунель. Без нього спецназівці б не впоралися.
«– Краще я загину разом із вами, – рішуче сказав він, – ніж житиму в такій країні» (С.98) – як дурнуватий підліток (а він такий і є) запевняє Марч.
Єдина думка у творі, яка заслуговує на увагу, кидається мимохідь:
«Краще жити без винахідників, ніж потім боротися з їхніми винаходами» (С.112).
Кльове рішення – відмовитися від прогресу.
Закінчується повість яскравим армагедоном. Планета розколюється навпіл і вибухає, всі люди на ній гинуть у страшних муках. Замість планети утворюється пояс астероїдів.
Живі залишаються тільки Тереко і жменька людей, яких він узяв з собою. «Кандидатів» доводиться вмовляти і заманювати на корабель «плюшками», тільки неблагонадійного вченого беруть «авансом», бо «розумний».
Автори навіть не показують реакції людей на борту корабля, які спостерігають за загибеллю рідної планети. Як у кіно – спалах, гарний кадроплан, титри.
Твір розхристаний і є цілковито негармонійною вигадкою. Жоден із персонажів не розвивається психологічно. Багато окремих сюжетних ходів мені вже неодноразово зустрічалися у шаблонній фантастиці. Якщо це повість-застереження, то воно не працює, бо текст не викликає цікавості та емоцій.

Висновок: Порожня і безідейна книга, на яку шкода витраченого часу.

Маргарита Крук


Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар