Оксана Лущевська «Сева і К°. Шкільні історії»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – шкільна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження

Оксана Лущевська. Сева і К°. Шкільні історії. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 126 с.

У шкільному віці діти вчаться спілкуватися, об'єднуватися, робити щось разом. Навколо Севи також формується компанія, про яку і йдеться у цій книзі.

За формою книга – збірник з десяти оповідань. Але, на жаль, вони не об'єднані спільною ідеєю чи наскрізним сюжетом. Це звичайні історії з життя однокласників, навіть не події, а фрагменти шкільної реальності. Таких може бути скільки завгодно.

Починається книга зі знайомства з головним героєм. Сева вміє підробляти почерки вчителів і переправляти оцінки, тому до нього звертаються по допомогу всі охочі. Але одного разу його справді зароблена гарна оцінка "зникає". Це сумно, прикро й образливо. Так дівчинка-відмінниця покарала хлопця за його "роботу" з чужими оцінками, витягши листок зі щоденника.

Поступово Сева і його команда стають відомими у школі детективами, починають відчувати відповідальність за успішну і своєчасну розгадку детективних загадок. Вони допомагають хлопчику, у якого зник новенький кед, зрозумівши, що це не просто крадіжка; знаходять загублений талісман класу – живу черепаху, а взимку загублені ґудзики з гарного пальто однокласниці, хоча саме у цих випадках особливого детективного елементу і немає.

Школярі грають у футбол, відстоюючи честь класу, але перемога має бути чесною, тому хитрого супротивника потрібно вивести на чисту воду. Ще заради виховної мети вони вчаться пекти кренделики, коли кожному юному кухарю має дістатися лише один, а чужий їсти – зась.

Єдина історія, де справді є емоції, – оповідання про те, як Сева почав підозрювати своїх друзів у підступних намірах. Але конфлікт саме цієї історії, на превеликий жаль, надуманий. Надуманою є й історія, де зникли батьки Юрка, або вона так неправдоподібно написана.

А єдине оповідання, в якому розгадка не лежить на поверхні, а сюжет не одномірний, – оповідання про чужий музичний плеєр, де потрібно знайти власника, застосувавши свої детективні здібності, але до того пересилити своє бажання привласнити чужу дорогу річ.

І на останок. Заради омріяного автографа відомої письменниці вкрадено примірник книги. Ну, куди ж без шанування письменництва – так і хочеться посміхнутися цьому. Хоча авторка-казкарка, як на мене, зверхня і самозакохана, не сподобалася вона мені, хоч і пише для дітей. Але це єдине оповідання, де намічається психологія конфлікту, бо психологічні конфлікти зароджуються з нездорових емоцій, таких, як, наприклад, заздрість чи жага володіння.

Звісно, така книга розважає і вчить спостережливості, але мені було катастрофічно мало емоцій, думок, психологічної складності, розвитку головних героїв, справжніх конфліктів, динамічності. Тому особисто мене ці оповідання не захопили, хоча книга читається швидко, а текст сприймається легко.

Висновок: Через те, що оповідання не об'єднані між собою наскрізною ідеєю, а герої майже не розвиваються як особистості, текст погано запам'ятовується, а книга, на жаль, не викликає особливих емоцій.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:

Ольга Купріян "Літературний інфантилізм. В Україні бракує книжок для юнацтва" (фрагмент) - http://tyzhden.ua/Culture/60486