Людмила Бєлянська «Чарівні скельця Магніффера»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – сюрреалістична казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Людмила Бєлянська. Чарівні скельця Магніффера. – Донецьк: Донбас, 2013. – 156 с.

З першої сторінки читача зустрічає звернення від авторки, яка знайомить із героями своєї казки: рожевим ведмедиком Дзерісом і товстим пухнастим котом Фредді, «забувши» про всіх інших своїх персонажів. Наприклад, про папугу Корті. Щоправда, у передмові-представленні ще згадується зла господиня Дзеріса – Гертруда. Вона зла, і квит.

Хоча насправді вміння ведмедика кидати кульки, згадане у передмові, аж ніяк не надбання, і походить від поганої звички. Дзеріс любив плюватися кульками з паперу у портрет своєї хазяйки. А це, погодьтеся, зовсім не та модель поведінки, яку бажано актуалізовувати у дитини.

Гертруда (чи вона стара діва?) теж поводиться неадекватно, наприклад, вона ставиться до ведмедика як до слуги, а в пориві гніву може вчепитися у нього зубами.

У відповідь на це ведмедик думає про зовсім дивні речі:

«Ніколи. Ніколи не одружуся! – тужливо міркував Дзеріс» (С.30).

А це вже зовсім не дитячий текст, бо ні про яку «родину» і любов між Дзерісом та Гертрудою нема й слова.

Є у казці й інша дивна жінка на прізвисько Губна Помада, яка стає помічницею негативного героя.

Кіт теж дивний і якийсь нездоровий. Наприклад, йому неабияк до вподоби розповідати страшні історії дітям, кожна з яких може спровокувати реальний страх у читача. Або в іншому місці тексту він пишається тим, що подумки називає себе «Я Фредді, герой мрії!» (С.71). А це цілковито чоловіча доросла ідентифікація.

Одразу кидається в око, що твір перекладений з російської, – багато російськомовних конструкцій і слів, не притаманних українській мові. Але у книзі не зазначено, що це переклад. Досить багато у творі й помилок та недоречностей, особливо пунктуаційних.

За своєю структурою твір неоднорідний. Імовірно, що це було дві історії, які штучно поєднали в одну казкову повість.

Одна історія розповідала про двох космічних принцес Касс і Мрію (дивно, що прив’язку до людського поняття має лише одна з них), неподібних за вдачею. Злісна білявка Касс вибрала собі Жовту планету, а Мрія – нашу блакитну Землю. Згодом Касс вирішила, що хоче загарбати Землю і зробила все, щоб позбутися сестри, ув’язнити її у клітці.

Друга історія – про мешканці країни Червоних Троян і Срібної Діброви, населеної балакучими тваринами і диваками-правителями. У цьому чарівному світі є і технології та дуже складна механіка, чия поява у казковому світі ніяк не пояснена.

Сюди ж можна віднести окрему, майже самостійну сюжетну лінію, про корабель «Райський птах», який загинув через зачаровану магнітну гору-острів Мерілдінг. Сам острів створили якісь зовсім невідомі прибульці і поставили на верхівці гори зачарованого чи сконструйованого вершника. На його грудях висить табличка, де написані назви всіх кораблів, які він занапастив. Сам образ сильний, але абсолютно не розкритий.

Є у творі й інші, вже відомі, «прибульці», як то велетенський космічний пес Аргус (походження його імені від земного поняття залишається не роз’ясненим). Образ цього пса вже неодноразово зустрічався мені в інших творах, хоча не можу сказати, що він є архетипічним.

Ще один персонаж, який народився не на Землі, – Дуплекс. Це зла, демонічна істота, схожа на змія, яка знається на різноманітних зіллях і вміє змінювати свою подобу, прикидаючись людиною. Наприкінці він вселяється у тіло Гертруди, і жінка гине.

Важливо, що Дуплекс каже, що «любить» Гертруду, а вона йому вірить. Обіцяє їй «красу, владу і президентське крісло» (С.100). Хоча для чого у казці президенти?

Наприкінці твору ведмедик Дзеріс носить на могилку своєї хазяйки квіточки. Дуже дивний і нездоровий образ, який у такому вигляді, на мою думку, аж ніяк не може бути присутній у книзі для дітей.

Беззмістовний образ смерті зустрічається вже на перших сторінках твору.

«Корті заплющив очі, схопився за серце, підібрав лапки та звалився з тяжким тупим стукотом на дно клітки.

Ні, він не помер, а просто перебував в образі. В образі папуги, вбитого горем і відчаєм. Але лежачи на фанерній підлозі, лапами догори, він філософськи замислився над тим, що краще б йому зовсім померти, тільки б не розлучатися зі своїм господарем. До того ж Корті ненавидів хитавицю. Від неї його завжди нудило» (С.9).

Цей та інші моменти можна прокоментувати дуже коротко: автор має бути відповідальним і чітко розуміти, що і як пише у своєму творі.

Проте, смерть та смертельна небезпека умовні. Наприклад, після страшного метеоритного дощу, який випалив геть усе, складається враження, що частина героїв взагалі не помітила приходу армагедону. Не долаються і його наслідки. Це суперечить здоровому глузду, але цей текст саме такий, і швидко про метеоритний дощ взагалі забуваєш.

Твір невиправдано багатослівний. Велика кількість подій сприймається як придумані, емоційно не пов’язані між собою, без причинно-наслідкових зв’язків. Таке враження, що деякі сцени писалися виключно заради обсягу твору. Тому ці події дуже швидко стираються з пам’яті.

Я вже не кажу про беззмістовну маячню, яка починається після метеоритного дощу, коли філософія із вічним питанням «бути чи не бути» поєднується із сиром, ковбасою, шайбою, ораторією та ін. (С.104-105).

Частина героїв тимчасово губиться, зникає з ланцюжка подій, щоб згодом несподівано і неправдоподібно вигулькнути. Особливо це стосується персонажів, які володіють чарівними здібностями.

А мораль і «перевиховання» частини негативних персонажів, на превеликий жаль, не витримують критики.

І ще мене зовсім не надихає, що це закінчення першої книги. Тобто, продовження буде?..

І що справді вражає у цьому виданні – гарні, яскраві ілюстрації.

Висновок: Після твору залишається дуже неприємний смак, відчуття незбагненної отрути, демонічності, нездорового тексту. Також виникають асоціації сексуального характеру. Особисто я б не радила його дітям.

Дарина Пилипенко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.