Олександр Бригинець, Анатолій Птіцин «Принцеса Анжеліка. Нові історії»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – сюрреалістична казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Олександр Бригинець, Анатолій Птіцин. Принцеса Анжеліка. Нові історії. – К.: Зелений пес, 2009. – 224 с.

Не довелося мені читати «старі» історії про принцесу Анжеліку, а ось нові до рук потрапили.

Анотація обіцяє читачеві, що чарівна тітонька Анжеліка прийде і до нього самого, якщо він читатиме цю книгу. Ось і я хочу дива у сірому буденному житті, тому й читаю.

Перший розділ – і таке враження, що частина книги відірвана. Навіть коли якась книга є продовженням, то читача треба вводити у твір. Вірогідність того, що читач не мав змоги прочитати початок, у нашому сучасному світі досить велика.

Принцеса Анру, вона ж тьотя Ліка, вона ж чарівниця Анжеліка, зникла. Залишилися діти Іннуся та Юрчик і ще якийсь Кварик. Багато сторінок я намагалася зрозуміти, що воно таке той «Кварик», але так до кінця твору так і не вдовольнилася натяками на минулі події. Інформації про цей персонаж явно бракує. Єдиним зрозумілим моментом було те, що Кварик володіє магічними здібностями.

Діти думали, що пригоди закінчилися, а дзуськи! Вони начебто отримали «бонус» і можуть помандрувати у чарівний світ. Чи то бонус таки існує, чи то це вигадлива пастка, але Іннуся, Юрчик та їхній талановитий друг комп’ютерник Ігрек-Ігорок опиняються в іншому світі. Не в Анру, а в Ярмарковому.

У цьому світі багато абсурду. Там цінуються речі з реального світу, тому здібності Ігорка стають у пригоді. Мешканці Ярмаркового світу, який є перехрестям для інших світів, найрізноманітніші. Багато тут магії, перетворень, чудес. Зустрічаємо відьом, драконів, балакучих мишей, чиї нори ведуть до всіх світів, золотих рибок, яких заборонено ловити (далі буде ще й натяк на історію про Буратіно, бо у відьми є чарівне поліно, з якого можна вирізати аж двох ляльок), чарівні портали, що відкриваються паролями. Оживає ноутбук Ігорка, який називає себе Кірою, – такий собі чарівний штучний інтелект із лицем в анімешному стилі. Начебто все є для повноцінного чарівного світу, але він не оживає.

Є у творі і ті моменти, що дивують читача своїм безглуздям. Наприклад, вже у другому розділі Кварик проявляє напрочуд вишукані манери – плює у вазочку з яблуками.

Або так само нелогічним є друкування квитків для відвідин ярмаркових заходів. Ноутбук Ігорок міг з собою потягти, але тягти з собою ще й принтер і сканер? Автори як собі це уявляють? Але логіка і доцільність у цьому творі відпочивають.

Ще у цій книзі хоч греблю гати різноманітних стереотипів.

«Іннуся не надто любила Ігрека-Ігорка. Той був відмінником. А хто з дівчат любить відмінників? Це хлопці люблять дівчат-відмінниць, а дівчатам чомусь більше подобаються розбишаки. Тож і Іннуся без захвату дивилася на Ігорка» (С.15).

Щодо «люблять відмінниць» можу посперечатися, а ось щодо насадження стереотипу «пані та хуліган», то тут все чітко.

Або ще, також безапеляційно:

«Іннуся знала, що хлопці завжди намагаються вдавати із себе розумніших і досвідченіших, ніж вони є насправді. То в них таке залицяння смішне: замість того щоб сказати «ти неймовірно гарна, розумна і тому подібне, тож давай дружити», вони, навпаки, самі намагаються вдавати із себе неабияких розумак» (С.18).

Тобто, автори свідомо роблять стереотипні узагальнення і штучно розводять дівчат і хлопців у сприйнятті реальності.

Надалі, вже у чарівному світі, Іннуся постійно ведеться на різноманітні «дівчачі фішки», як то косметика, казкова біжутерія тощо. Їй кортить виграти «діадему Барбі». Хлопці ж поводяться як інтелектуали, аналізують свої здібності завдяки «розумоміру», хоч сам процес і результати читачам не показують. Інуся теж це робить, але провокаційно, по-жіночому принижуючи чоловіків, ідучи до намету першою перевірити свій інтелект.

Або ще цілком невдалий жарт:

«Потім до Іннусиної голівки прийшла одна проста, але геніальна думка. Зазвичай така штука найчастіше і відбувається з жінками. До голови думки їм приходять не табунами й не отарами, а поодинці. Зате це бувають геніальні думки» (С.117).

І ще один:

«Якби на психіку жінок впливали подібні висновки, якими б логічними вони не здавалися, світ би давно занепав» (С.151).

А над цим би я посміялася, якби не було так сумно. Ось за якими атрибутами визначається у творі жінка:

«...Тобто він створить ляльку, а ти її, Кіро, одушевиш. Уявляєш! Ти виберешся з комп’ютера і станеш лялькою. У тебе будуть ручки, ніжки, сукня, губки і губна помада.

– Губна помада, – зачаровано прошепотіла Кіра з монітора і облизнула намальованим язичком намальовані губи» (С.170).

Тьху, бридота!

А коли з’являється чарівниця Анжеліка, то стає і зовсім сумно. Її образ гіперболізований і геть позбавлений природної магії. Вона хоче подарувати дітям аж шістдесят валіз подарунків. Ну, добре з тим.

Але «крім подарунків, тьотя Ліка влаштує дітям канікули, Різдво, Новий рік і Діснейленд» (С.185) – особисто для мене такий образний ряд уже був перебільшенням. Нащо справжній чарівниці дурнуватий Діснейленд?..

Чужі ж подарунки чарівниця називає «піратськими копіями», «китайськими підробками», а свої подарунки з Арну «ліцензованими», і це повний абзац для чарівної казки.

Твір багатослівний, нелогічний і дуже бідний на події. Часом мені було просто нудно, жодного бажання шукати першу частину не виникло.

Емоційно книга не закінчується, як має бути закінчена кожна книга циклу. Анжеліка втрачає чарівні здібності, добровільно віддавши корону у руки відьми на ім’я Баба Аля (покруч від Алі-Баби із його скарбами). Діти не повертаються додому, не зустрічаються зі своєю тіткою. Іннуся пропонує іти далі, інші радісно погоджуються. І все. Схоже, продовження не буде.

Висновок: Під час читання цього твору мене просто переслідувала думка, що все у цій книзі – цілковите безглуздя. А, може, так воно і є насправді, й смислу у цій книзі як виїденому яйці.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.