Аліна Болото «Вдова узурпатора»

Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – фентезі, гумористичне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження

Аліна Болото. Вдова узурпатора. – К.: Зелений пес, 2005. – 192 с.

До збірника увійшли кілька повістей, перша дала назву книзі – "Вдова узурпатора". Спочатку назва незрозуміла, а швидко про неї і зовсім забуваєш, захопившись пригодами брата і сестри, дітей короля. Увесь твір – суцільна гонитва від переслідувачів. Оповідь іде від імені дівчини, тому не одразу усвідомлюєш, скільки насправді їй років. А от братик справді маленький, і саме йому загрожує найбільша небезпека, бо вороги об'єдналися проти спадкоємця, обманули його, усунули майже всіх захисників, і, здається, доля хлопчика вирішена...

Авторка багато не пояснює, точніше, не пояснює нічого. Хочеш – довіряй героям, не хочеш – можеш не читати. Але подібний прийом також захоплює, а уламки загадки починають складатися, мов пазли.

У цьому світі багато магії, поєднаної з технологіями, а ще велика кількість цікавих незвичайних істот. Присутні й демони, щоправда, той, який найбільше знаходиться в кадрі, доволі привабливий, як домашнє звірятко. Тут нікому не можна довіряти, особливо власним почуттям та прихильності. Це стосується як героїв, так і читача.

Рятуючись від переслідувачів, брат і сестра подорожують різними країнами. Поступово розкриваються політичний, релігійний і соціальний устрій, показуються культура та ритуали – настільки, наскільки це потрібно для створення атмосфери та розвитку сюжету.

Одним словом, це доволі цікаве пригодницьке фентезі з філософським підтекстом, яке не таке й просте, як може видатися на перший погляд. Детективну складову не описую, щоб було цікаво читати.

Єдине зауваження – на мій погляд, цей твір для дорослих, дітям він не буде особливо цікавий, особливо це стосується закінчення. І ще місцями, особливо це стосується закінчення, мене не полишало відчуття вигадки, а не співпереживання героям.

Далі – симпатичне гумористичне оповіданнячко "Пачка маргарину", де авторка обіграє народні та авторські казки. Там є добра Баба Яга, вона ж Ягуся, зла фея, вродливий принц, зовсім не хижий дракон, а ще – головна героїня, яка має затримати принца на дорозі до принцеси. Подібні твори дуже рідко бувають вдалими, але цього разу я насміялася від душі.

Ще одне дивне оповідання, яке причаровує, – "Притулок". Це таке місце, ніби будинок, що стоїть на перехресті світів. А навколо – різноманітні простори, не зрозуміло, чи то справжні, чи то уявні, але від того не менш небезпечні: від казкових і фентезійних – до космічних.

Монстри, пригоди, дружба, любов – усе для того, щоб читачеві було цікаво, але...

Хто ті люди, які ховаються від небезпек у Притулку вночі? Чому вони обрали таку професію? Яке їхнє інше життя, на що є деякі натяки у тексті? Які сили задіяні у цьому чи то експерименті, чи то справді перетині світів? Чи можливе порозуміння мешканців таємничих просторів із людьми, чи війна триватиме до перемоги однієї зі сторін? І таких запитань насправді дуже багато.

Твір причаровує, але логіка світу до кінця не прослідковується. Це засмучує й трошки дратує. Таке враження, що поманили цукерочкою, а обгортка виявилася порожньою. На мій погляд, образ Притулку так і не був достатньо розкритий. Хочеться продовження... Воно має там бути, але продовження, схоже, не існує.

Останні два оповідання, на мій погляд, найменш цікаві. Перше – чергова версія "Відкриття Америки" у фентезійному стилі з гномами. Друге – "Хазяїн" – про хлопця, якому пощастило знайти місце, до якого він пригорнувся серцем, та саме в цей час у покинутий дім завітали злочинці. Нічим добрим такі зустрічі, зрозуміло, не закінчуються.

Висновок: Це дуже дивна книга, вона водночас і зацікавлює, і залишає неприємний присмак недомовленості. І дуже шкода, але ці твори досить швидко забуваються.

Яна Стогова

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.