середа, 7 листопада 2018 р.

Володимир Рутківський «Джури-характерники»



Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницька проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре


Володимир Рутківський. Джури-характерники. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. – 448 с.

Минає п’ять років, усі герої стають старші. Це дуже сильно впливає на книгу, оскільки чим старший персонаж, тим більше йому дістанеться, бо він має вчинками довести, що гідний називатися героєм.
Звісно, що найбільше, як завжди, випадає на долю найстаршого – козака Швайки. І це зрозуміло, бо він уже легенда, а легенді треба постійно доводити, що об’єкт легенди досі має право вести за собою народ.

І це зовсім непросто. Цей урок актуальний для всіх часів. Ось як розмірковує Швайка про своїх можливих союзників:
«Швайка й не сподівався, що буде так важко. Особливо потому, як підрахував, що українського ясиру в Криму не менше, ніж самих татар. Спочатку гадав на радощах, що варто лиш подати знак – і всі одностайно постануть проти гнобителів. Проте трапилося інакше. Надто вже страхітливими були спогади про полон, про дорогу до Криму, про невільницькі базари. Спогади ті позбавляли мужності навіть найбільших буркотунів. Тож варто було тільки натякнути, що досить бурчати, а пора братися за вила чи довбні, як у їхніх очах зринав непереборний жах» (С.78-79).
Як же ж ця ситуація нагадує страхи нашої сучасності!
Швайка цього разу ризикує своїм життям частіше і страшніше, ніж раніше. У нього є мета – зсередини змінити кримськотатарську державу, щоб вона не загрожувала українцям і мирному життю. А для цього потрібно тим самим життям ризикнути, і Швайка видає з себе кримчака, постійно знаходячись поряд зі своїми безжальними ворогами.
Смерть так близько, що над нею можна тільки жартувати, бо інакше легко втратити здоровий глузд. Тому, коли Швайку жартома запитують, яку б кару він обрав, то козак каже, що таку, яка дасть можливість сказати ворогам все, що він про них думає. От тільки чи можна жартувати такими речами? Не впевнена... І досить швидко читач має можливість у тому переконатися: й жартома не клич для себе лихо, бо воно обов’язково прийде.
Навіть коли ловлять його друзів, Швайка має мовчати, не тому, що може виказати себе, а тому, що справа важливіша за життя. За власне життя чи життя власних друзів. Це страшно, але правдоподібно, і дякуєш авторові, що тортури у книзі показані мінімально.
Та й про самого Швайку, його думки, почуття, минуле читач дізнається значно більше, і це робить аудиторію твору старшою.
А починається книга з тренувального, але цілком справжнього двобою за участі Швайки. Шаблі викрешують іскри, і цей символ проходить через усю книгу, яка є дуже драматичною.
Чим же займаються вже дорослі Грицик й Санько? Санько став справжнім ворожбитом-характерником, хоча для того хлопцю довелось усамітнитися на острові у плавнях, щоб вдосконалити свої вміння і розкрити здібності.
Найважливіше ж для характерника навчитися слухати світ:
«О, це така наука, що ого-го! Дід Куделя казав, ніби навчитися наслухати світ – це майже так само, як при погляді на паруючий у казані куліш визначити, звідкіля було взяте кожне зернятко. У просторі, казав він, ніщо не щезає. Хіба що в ньому все перемішалося – і живе, і мертве, і минуле, і майбутнє. І щоб відібрати саме те, що тобі потрібно, треба дуже уважно вслухатися в світ...» (С.32).
Санько спілкується з природою, живими істотами, товаришує із величезним сомом, вчиться пізнавати себе, постійно тренується. Та часом знову і знову бачить страшні видіння про майбутнє свого вчителя козака Швайки й інших старших друзів, та поки навіть не уявляє, як можна відвернути страшну долю.
Життя ж Грицика постійно пов’язане із небезпекою, він, наче молодий Швайка, постійно наражається на неприємності, намагаючись у сміливості й відчайдушності перевершити свого старшого товариша.
Хоча Грицик та Санько не протиставляються, і Санько теж добре володіє зброєю, а Грицик покладається не лише на силу, але й на розум. Це дуже добре для гармонійного розвитку як самих персонажів, так і читача.
На друзів чекає дуже тяжкий вибір: чи зможуть вони так само незворушно дивитися, як помирає їхній товариш, не виказавши себе і не зіпсувавши загальної справи, чи життя друга все-таки понад усе? Який вибір правильний? Непросто відповісти, особливо коли це книга для дітей, обмежена у зображенні жорстокості, як фізичної, так і психологічної.
Не зникає й Демко, якого тепер ніхто не називає Дурною Силою. Цей богатир віднині жартома названий Манюнею. Його лінія найвеселіша, бо Манюня закохується. Поглядають на дівчат й інші молоді хлопці, шукають собі гідну пару.
Також цікаво спостерігати за молодим поколінням характерників під проводом Телесика, які, хоч і малі, але навчилися об’єднувати свої сили. Тільки коли з’являються зовсім юні, починаєш розуміти, наскільки виросла молодь, що вже може навчати своїх джур.
Як і в першій книзі, вороги не тільки зовнішні, але й внутрішні. Наприклад, пан Заремба, жорстокий і підлий. Але важливо ще дещо: навіть коли знущаєшся над підлим ворогом, змушуєш його страждати і тобі від того весело, згодом ці веселощі обов’язково обернуться великою бідою якщо не для тебе самого, то для твоїх друзів, для дорогих тобі людей.
Неможна знущатися над ворогами, навіть над найпідлішими і найбридкішими – це ще один важливий урок цього твору.
Так само глибоко і тонко змальовується психологія і логіка ворогів, також актуальна для будь-яких часів, бо злою людина не народжується, а стає поступово.
Ось як розмірковує про своє життя пан Заремба:
«З ними він наведе в цьому краю лад, а тоді, зігнавши тутешніх хлопців, зведе такі хороми, які й самому королю не сором показувати. А починати доведеться з канчуків та паль. Атож, хочеш бути господарем – мусиш стати жорстоким. І що найголовніше – він відчув, що йому це подобалось. Подобалось, коли низько кланялися, подобалось, коли одним лише порухом брови він вирішував долю того чи іншого хлопа» (С.132).
Чи урок влади від татар:
«...так, самих яничарів замало. Порті потрібні ще й роботящі, послужливі раби, які ніколи не здіймуть руку на свого господаря. А як цього досягти? – імам хитро глянув на співрозмовника. – Дуже просто. Спочатку треба проявити таку жорстокість, щоб у бранця волосся сивіло на одну думку про можливе покарання за найменший спротив. А тоді треба трохи рахат-лукуму» (С.350).
А далі потрібно прив’язати людину до землі і поневолювачів – родиною, роботою, благополуччям... І це теж не фентезійна вигадка, а важливий життєвий досвід для реального світу.
Та найгірше, коли люди не знають, ким є насправді. Тоді їм дуже легко вказати, хто непримиренний ворог. І коли сходяться два війська, супротивникам не до розмов. Такі, наприклад, вже згадані яничари. Хоча, дивлячись сьогодні телевізор, у новинах бачиш не меншу кількість яничар, які не хочуть чути аргументів іншої сторони...
Дух народу приспаний, але час невпинний, перемога на Синіх Водах буде згадана, люди піднімуться, хоча такі процеси тривалий час приховані від людських поглядів. Тільки такі як Швайка бачать і скеровують історичні процеси, пришвидшують рух подій. Іноді ж тим каменем, що зрушує лавину, стають події, коли найкращі ризикують собою чи можуть стати жертвами в ім’я майбутнього. Й останнього варіанту варто не допустити, бо це зазвичай знак останнього шансу на перетворення народу, держави, особистості.
Це ще один важливий досвід для молодого покоління, переданий через цю історичну книгу.
«Битва починається не тоді, коли заграють сурми і заблискають шаблі, а тоді, коли про саму битву ніхто ще й гадки не має» (С.208) – і з цим важко не погодитися, особливо нині.
І на останок хочу навести ще одну цитату:
«Крихітній державі, що танцює на задніх лапках перед державами великими, не прийнято карати їхніх вивідників» (С.8).
Це гарний маркер сили або слабкості країни у будь-які часи. Щойно зло буде каратися відповідно до своїх вчинків, а не залежати насамперед від того, з якою країною чи народом «дружить», тільки тоді наша країна буде сильною і вільною.

Висновок: Друга частина сильніша за першу, ростуть герої, росте читач, і психологічно твір стає складнішим. Велика книга читається на одному подиху.

Наталія Дев’ятко

Інші думки про книгу:
Микола Суховецький "Характерник Рутківський" - http://litakcent.com/2009/11/11/harakternyk-rutkivskyj/
Тарас Головко "Як ставали козаками?" - http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/yak-stavali-kozakami
Відгуки "Virna", "Sunrisewind", "roman4ovgan" - http://www.livelib.ru/book/1000492497

 

Немає коментарів:

Дописати коментар