Ольга Мальчина «Чудеса повсякденного життя»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка, проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Ольга Мальчина. Чудеса повсякденного життя. – К.: Грані-Т, 2009. – 72 с.

Збірник «Чудеса повсякденного життя» складається з двох частин. Перша частина – це казка «Візит Діда Мороза», а друга – сім реалістичних оповідань.

Як можна було поєднати це під однією обкладинкою, для мене залишається незрозумілим.

«Візит Діда Мороза» – це досить посередня казочка. Дід Мороз переплутав координати, повертаючись з Місяця, й з’явився у школі. Коли він читав заклинання, щоб виправити ситуацію, то втягнув у вихор усіх дітей.

Третьокласники опинилися на полюсі. По дорозі Дід Мороз кудись подівся. Натомість з’явилася Баба Яга зі своєю хатинкою на куриних ніжках. Баба Яга – добра, охайна, турботлива, займається рукоділлям. Вона й допомагає дітям повернутися додому.

Не люблю я такі чергові перекручування і використання образів з народних казок. Це не оригінально і майже завжди нудно.

Деякі речі просто дивують. Наприклад:

«– Ого, – здивувався Дмитрик, – та ви можете й швейцарський банк пограбувати, де золото нацистів лежить?» (С.18).

Звідкіля у сучасної дитини такі думки й образ ворога?

Або ось як каже про свого хлопця один з батьків:

«– Мій барбос цілком міг виявити повну самостійність. Ми з дружиною його не обмежуємо. Він здатний сам вирішувати, куди піти й коли повернутися. Так що в нього могли з’явитися ідеї, а інші рушили за ним. За компанію, кажуть, і циган повісився» (С.24).

Хіба не можна було підібрати нормальне порівняння для дитячого твору?

Хоча радісно подивувала Баба-Яга, яка назвала піцу, чіпси, гамбургери, котлету в тісті і круасани «отрутою» (С.28). Жаль, що далі вона визнає, що у «всіх різні смаки». Як каже молодь, на колір і смак всі фломастери... далі відомий вислів.

Наступний ґандж Баби Яги у тому, що коли вона гасила пожежу на відстані, то полум’я на плиті загасила. А як бути з газом?..

А ось друга частина книги зацікавлює одразу, бо за історіями відчувається реальність, вона не вигадана. Віриш, що дійсно молода ворона Текля і вороненя Кузя, мишка-хитрунка, ластівка-підкидьок, пуголовок, який став жабенятком, були порятовані авторкою та її донькою.

Гарна мініатюра і про насінинку, яка впала до акваріуму.

Щиро сумуєш коли розумний балакучий папуга Рома помирає:

«Прожив Рома в нас недовго – шість років. Як тільки відчув, що йому знайшли «заміну», почав марніти, хворіти й тихенько помер. Прокинулися ми якось уранці, а його вже нема – тільки остигле тільце в блакитному оперенні залишилося на дні клітки. А ми зрозуміли, що навіть таке маленьке серце, яке було в нашої пташки, б’ється лише доти, доки її люблять» (С.69).

У цих оповіданнях багато деталей і корисної пізнавальної інформації, щирі і чисті емоції. І вони просто гарно написані.

Що ж стосується усієї книги, то мені дуже не сподобалися малюнки.

Висновок: Якби до книги увійшла тільки друга половина, то це було б набагато краще.

Олена Кравець

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.