понеділок, 16 січня 2017 р.

Ірина Старицька «Дванадцять казок про Машу і Тюпу»



Категорія – для малечі, переклад
Вік основної аудиторії – до 7 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не вправило особливого враження



Ірина Старицька. Дванадцять казок про Машу і Тюпу. – Х.: Ранок, 2010. – 130 с.

Марійка типова дівчинка дошкільного віку. Як і всі такі діти, вона живе у світі, де фантазія переплітається з реальністю, але, оскільки це казка, то фантазії стають видимими і зрозумілими навіть дорослим.
У Марійки є уявний друг – іграшка Тюпа. Це дивне зелене створіння, яке за проектом мало бути зайцем (про це свідчить його любов до моркви), але реально схоже на казна-що. Цікаво, що часто саме такі незрозумілі і, певно, оригінальні, іграшки стають у дітей найулюбленішими.

Тюпу дарує дівчинці тітка Інна, але дорослі також одразу бачать, що іграшка жива і незвичайна. Тобто, від самого початку читачеві стає зрозуміло, що Тюпа оживає не лише в уяві дитини.
«Хоча говорила мама рішуче і впевнено, вона була дуже схвильована. Мама знала, що усі Марійчині іграшки розмовляють. Але зазвичай вони говорили Марійчиним, татовим або маминим голос. А от власним – ніколи. А Тюпа говорила тоненьким, але саме своїм голоском. А мати свій голос – значить мати свій характер. А який він? Гарний чи поганий? Чи не треба його виправляти і виховувати» (С.14).
Як бачимо, у цьому фрагменті ще й показане потенційне насилля над особистістю, бо дорослий просто зобов’язаний «виховувати» молодших від себе.
Тюпа одразу починає верховодити над всіма іншими іграшками, оскільки вона ж є улюбленою, іноді навіть сперечається з дорослими і поводиться дещо нахабно. Тюпа доросла за своїй сприйняттям світу, бо лише дорослі можуть читати листи між рядками або дозволяють собі таку поведінку.
У книзі є немало гендерних стереотипів. Наприклад, ось як бачить майбутнє дошкільниця Марійка, розповідаючи про свого товариша Андрійка:
«Він уже великий, йому п’ять із половиною років, він уміє читати. Коли ми будемо дорослими, то одружимося і у нас буде дванадцятеро дітей, щоб нікому не було сумно. Тільки ми ще не придумали, як їх усіх назвати...» (С.27).
Хоча гра у «намалюй дорогу», де діти прийшли аж до Чорного моря, мені сподобалася.
Але в цьому контексті неперевершеним є образ мами, яка постійно заклопотана, займається якщо не кухнею, то домогосподарством. Вона навіть нечасто грається з дитиною: єдина гра поза домом, повноправною учасницею якої стала мама, – ліплення сніговита, а це дуже мало для повноцінного спілкування.
Не можу не навести особливо показовий фрагмент:
«Наступного дня Марійка, Тюпа й тато зібралися у зоопарк.
– Ходімо з нами, – умовляли вони маму. – А коли повернемося, усі разом візьмемося за прибирання.
– Ні, – не погоджувалася мама. – Ви йдіть, я без вас швидше впораюся й обід приготую, борщ зварю, котлет насмажу.
– А компот? – поцікавилася Тюпа. – І компот, звичайно, – заспокоїла її мама.
– Ну що ти, справді, – говорив тато мамі. – Обід же не головне у житті, поїмо де-небудь. Краще ходи з нами» (С.86).
Як на мене, це найбільша помилка, яку може зробити жінка у побудові родинних стосунків. Бо якщо твоє найбільше захоплення і радість – кухня, то нащо потім скаржитися на життя?
Натомість батько їздить у відрядження, водить дитину до зоопарку і постійно висловлює розумні думки. Він вільний у своїх вчинках настільки, що також може привнести у своє життя казковість, наприклад, позмагатися у бігу із Паровозом, якому нудно їздити одним і тим самим маршрутом.
А наприкінці «справжньою трагедією» стає похід Андрійка до школи, бо він тепер буде більше вчитися замість того, щоб гратися. Справжньою трагедією навіть не для Марійки, а для Тюпи, бо іграшки завжди бояться, що їх забудуть і покинуть.

Висновок: Як на мене, книга посередня, традиційна й експлуатує теми, властиві творам для дошкільників. У книзі багато гендерних стереотипів. Окрім того, вона погано перекладена українською.

Дарина Пилипенко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли і відгуків.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар