неділя, 25 вересня 2016 р.

Вікторія Ярош «Чаклун, чаклунка та стара валіза»



Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – гумористична казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано

Вікторія Ярош. Чаклун, чаклунка та стара валіза. – К.: Зелений пес, 2005. – 112 с.

У гумористичної літератури є свої закони, але я таки дотримуюся думки, що у будь-якій книзі має бути смисл. І тому цей твір я також перевіряла на наявність смислу.
Сюжетно книга дуже проста: дівчинка Катя захворіла і має сумну перспективу зустріти Новий рік на самоті. Новорічна ніч – це час різноманітних див, тому на районі починають відбуватися чудернацькі події.

Тільки з «чудернацтвом» вийшов перебір. Персоніфікований світ, метафори та алегорії – це теж гарно. Але коли у пригодницькій, та ще й гумористичній казці їх стільки, то починаєш сумніватися, а чи для дітей написана ця книжка і чому «усе оживає»?
Можливо, подібні образні ряди і могли б стимулювати фантазію, але не тоді, коли їх стільки. От які думки та асоціації може викликати, наприклад, таке «диво»?
«На екрані телевізора елегантний диктор у білому костюмі повідомляв прогноз погоди: в окремих районах очікується слабкий сніг з позолоченими горіхами, що місцями переходить у заметіль із хлопавками» (С.13).
У Каті п’ять навіжених тітоньок, кожна з яких намагається її виховувати, – і це жах, бо у стількох няньок дитина, зрозуміло, може й без ока лишитися.
Інша героїня – Стара Чарівниця, яка літає на санчатах, запряжених зграйкою кудлатих болонок, яких підганяє вибивалкою для килимів. В реалі ж Чарівниця – звичайна пенсіонерка Марія Кирилівна.
Перед Новим роком відбувається загальночарівна нарада, де чарівники усіх мастей вигадують, що би їм утнути на Новий рік. Кожен раз ця нарада збирається в якомусь іншому зачарованому місці, якось чарівники навіть у вагоні поїзда зустрілися. Цього року товариство постановило влаштувати на даху бал для дітей, які залишилися вдома.
Виконуючи завдання, Чарівниця оживила двох гіпсових хлопчиків, які стояли на території дитячого садочка, єдиного «кольорового» місця у новому сірому кварталі. Далі хлопчики намагаються потрапити до Каті і постійно наражаються на дурні пригоди.
Цей світ химерний, і він таким не став, а й був раніше. Бо як інакше розглядати наявність радянського символу пліткарів – «Зеленої лави»?
На «Зелені лаві» збираються пліткарі-пенсіонери, які називаються «Лавковим комітетом». До «комітету» входять «Котяча бабуся», «Голуб’яча бабуся», «Бабуся-хранителька клумби», «Поштарка», «Дідусь-Антикваріус, збирач старовини» (С.32). І ніхто ту лаву не можне нікуди діти, навіть динаміт її не бере.
А ще там є «страшний жек», за описами схожий на монстра, який безперервно тренькає по телефону і хлище чай.
У творі Двірник прикрашає мітлу бананами; Домогосподарка несподівано обертається на придворну даму, починає розмовляти французькою, сідає на мітлу і летить до Парижу (привіт російській класиці); там також є дивний ліфт, який поневіряється, що його обписують нісенітницями і ненормативною лексикою замість того, щоб нашкрябати щось розумне. Правильно, дітки, ідіть писати розумні речі на стінах своїх ліфтів!
Апофеозом стає інтелектуальна «розморожена курка», на чиїй посинілій шкірі видрукувалася газета. Курка теж приєднується до пошуків Каті. В процесі пошуків «розморожена курка» скльовує зірки наче просо, а хтось кроїть тканину нічного неба.
Головний злодій – Чаклун або «Загадковий Мешканець», який хоче весь світ запхати у свої валізи. Та цей лиходій понад усе на світі боїться ремонтників сушників для рушників. Сюрр просто...
Та й вся книга сюррна. У ній розповідається, що Кашель, Застуду, Нежить і Постільний режим треба виганяти шваброю з мокрою ганчіркою; «Тлумачний словник», може літати; наслідки новорічної заметілі двірник прибирає пилососом, засмоктуючи цілі замети тощо.
Особливо у цій історії мене дратувало, коли оживали слова: сказала тітка, що в домі без неї все поросте мохом і заведуться змії та жаби, й маєш – у ванній розвелися дзеркальні коропи і стрибає маленька жабка.
Від деяких моментів просто потрапляєш у ступор:
«– Я працюю з родзинкою і з вогником. Сьогодні якраз родзинка. Ось.
Скляр справді дістав з лівої кишені засохлу родзинку й став показувати, як то кажуть, товар лицем» (С.53).
Або:
«Скляр відтягнув кишеню. У ній сиділи три сіамські кішки й одна звичайна смугаста» (С.53).
Чи, наприклад, коли з’являється вродлива дівчина-посівальниця з товстою косою:
«Підлога тут же заколосилася молодими ростками. А дівчина, ні на кого не звертаючи уваги, взяла свою товсту косу й почала жати пшеницю» (С.55).
Або який смисл у цьому фрагменті?
«І от хлопчики наблизилися до цієї чудової лави. Біля неї навіть узимку буйно зеленіли фікуси, герань і пророслий ріпчастий лук у баночках. На широкому листі фікуса розгойдувалися товсті смугасті коти й жували риб’ячі голови.
Вони були дуже пихатими: чим більше у кота було смужок, тим пихатішим він був. Найголовніший кіт сидів на верхівці фікуса. Він мав 164 смужки й носив титул «Ваша смугастість» (С.36).
Потім той нещасний котяра загубив з десяток своїх смужок з переляку.
І такого у книзі хоч греблю гати.
«Усі пірати, індіанці, морські вовки й розбійники втекли б на край світу від такої кількості непояснюваних фактів» (С.55) – зауважує автор і, чесно кажучи, мені теж уже давно хочеться кудись забігти.
У творі чомусь перепало й міліції. Міліціонер не допомагає гіпсовим хлопчикам, які потрапляють у біду, не виводить їх із заметілі, аргументуючи це ось як:
«– Міліція виводить тільки на чисту воду, – долетіло до них крізь сніжні вихори. – А ви, громадяни, дотримуйте... – і голос зник разом з міліціонером і його начищеною пряжкою» (С.75).
Ось така ця «чарівна пригода»...

Висновок: Увесь час я намагалася знайти смисл у цій історії, але мені це не вдалося. Гадаю, що усі дива, описані у книзі, – фальшивка, і саме тому не викликають позитивних емоцій.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.

Немає коментарів:

Дописати коментар