понеділок, 26 жовтня 2015 р.

Марина і Сергій Дяченко «Габріель і сталевий Лісоруб»


Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – філософська казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проектудуже добре 

Марина і Сергій Дяченко. Габріель і сталевий Лісоруб. – Вінниця.: Теза, 2005. – 96 с.


Щонайперше у цій книзі на себе звертають увагу неймовірні ілюстрації. Вони створюють відповідну атмосферу і дають зрозуміти, що перед читачем незвичайна книжка. Від неї не треба чекати карколомних пригод чи модного гумору, без якого не обходиться нині майже ніяка історія для дітей, особливо якщо це казка. Цей твір інший – він медитативний, потребує від читача співпереживання і великої роботи душі та розуму.
Можу одразу сказати, що таких книг небагато не лише в Україні, але й в Європі.

Чому саме в Європі? Бо дія відбувається не у нас, а у Східній Європі, на що вказує антураж і деякі деталі: католицький храм з органом, північні ліси, які поступово знищуються людьми, хлопчик на ім’я Іванко... Твір знаходиться на перетині культур і на перетині світів, і не лише по відношенню до нашої дійсності, але й у казковому аспекті також.
Габріель – кентавр. Він єдиний, хто не втік з нашої планети, коли владу на ній поступово почали здобувати люди. У той час, коли дорослі збиралися у подорож, а чарівний летючий вітрильник чекав на відправлення, малий Габріель образився на заклопотаних дорослих, сховався, заснув і проспав три дні і три ночі. А щойно прокинувся, виявив, що залишився у місті кентаврів сам. Дорослі полетіли, бо не могли більше на нього чекати, інакше б загубилися і ніколи не дісталися місця призначення. Вони зоставили Габріелю настанови і зобов’язали вчитися, щоб виріс освіченим кентавром, за яким вони колись повернуться.
Чи справдиться ця обіцянка, невідомо, але час невблаганний. Поки Габріель вчився у кентаврійській школі, паралельно опановуючи гру на флейті, арфі і сопілці, товаришував з білками, лисицями, ведмедем та іншими лісовими створіннями, за межами його лісу люди також опановували ремесла, швидко виростали людські міста.
Зрозуміло, що колись ці два світи мали зустрітися. Місто кентаврів заросло чагарником, посеред площ і залів тепер височили дерева, звірі розучилися розмовляти, а Габріель так само був за ліком кентаврів ще дуже юним. І якось Габріель врятував хлопчика, який ледь не замерз у лісі.
«Стережися людей!» – заповідали кентаври. Але Габріель порушив цей завіт, не зважив на небезпеку, про яку попереджали пращури і лісові звірі та птахи. Він сам іде в місто, почувши чарівні звуки органу, й опиняється на ще одній межі між світами: між світом природи, язичництвом, міфологічним, сакральним простором і світом релігії, норм і правил, які неможна порушувати, бо інакше станеш ізгоєм у людському суспільстві. Природний світ і створений заради регламентації суспільних відносин, а між ними – музика, яка надихає мешканців обох світів. Хиткий місток між світами...
Габріеля не пустили до церкви, де грав орган і чарівно співала сирітка Ганнуся, але йому вдячні за порятунок Іванка і пропонують залишитися в місті. Габріель погоджується, бо прагне нового досвіду і вірить людям, хоче їх зрозуміти.
Невеличка за обсягом книга дуже неоднозначна, вона схожа на верхівку айсберга, і наскільки багато виявиться під водою, залежить від інтелектуального та емоційного розвитку читача. Цей твір не фентезі і не казка, а скоріше притча про людську сутність.
У ньому гарно показано, як під впливом суспільства та його стереотипів і ставлення до чужого, під дією підсвідомого страху перед іншим, не таким, можуть на гірше змінюватися навіть добрі і щирі люди. І тому батько Іванка, отримавши владу над Габріелем, коли запряг його замість коня, дуже швидко забув, що перед ним не тварина, а особистість, і навіть подумував сп’яну, чи не продати його.
Або коваль, який не хотів лагодити причандалля містян, а мріяв кувати зброю для війни. Його прагнення втілюється у металевому Лісорубі, який є ворожим до всього живого і гарного. Це неймовірно сильний і злий образ – втілення прадавньої люті і справжньої темряви. Випустивши її у світ зі свого серця, надто важко позбутися і майже неможливо перемогти.
Щоб здолати таке зло, потрібна сила не лише людського світу. Музикою і співом, ризикуючи своїми життями, Габріель, Іванко і Ганнуся заманюють оскаженілого Лісоруба подалі від міста, щоб врятувати людей, які можуть загинути від його сокири.
Сила сміливості і людського духу оспівується у цій філософській казці. А ще у ній напрочуд гарно показано, що і зло, і добро – зернятка, які до часу сплять у людській душі. І лише самій людині вирішувати, яке з них вона поливатиме й оберігатиме від буревіїв, а яке вирве, борючись зі ним, наче з бур’яном.

Висновок: Відчуття від причитання: ніби зустрівся зі справжньою казкою, яка пройшла крізь віки. Хотілося б побачити гідну екранізацію цього твору або анімаційну версію.

Наталія Дев’ятко

Інші думки про книгу:
Михаил Назаренко "Эмиграция в сказку" - http://nevmenandr.net/nazarenko/rec60.php
Володимир Чернишенко "Читане: "Синє озеро сьогодні зелене", "Габріель і сталевий лісоруб" - http://biocherv.livejournal.com/44910.html

Немає коментарів:

Дописати коментар