субота, 28 березня 2020 р.

Валентин Бердт «Все починається в 13»


Категорія – реалізм, фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре


Валентин Бердт. Все починається в 13. – Л. : Видавництво Старого Лева, 2015. – 224 с.

Проза для підлітків сьогодні є одним з головних трендів сучасної української літератури. Здебільшого це реалізм, де дія відбувається у школі або під час канікул. Не стала винятком і повість "Все починається в 13", в якій бачимо саме "канікулярний" період.

Назва книги не випадкова: вже з першої сторінки ми дізнаємося про те, що може думати підліток, якому наприкінці навчального року задали написати твір на тему "Мені тринадцятий минало". Зрозуміло, що надихнув учительку на цю тему відомий вірш Тараса Григоровича Шевченка. Вчителька дуже поетична, навіть надміру, як на мене. У її монолозі-зверненні до учнів і "країна дитинства", і "перші кроки у світ юності", і "бентежна, загадкова мить" (С.5). Щиро кажучи, після такого "зачину" особисто мені було б украй важко взагалі написати бодай щось пристойне.
Та й сам візуальний образ відповідний: "...пояснювала вчителька, безугавно поправляючи вказівним пальцем окуляри зі здоровезними, як супутникові антени, лінзами.
Голівка у неї маленька. Сама худорлява, як тростиночка. На голові не зачіска, а некошений газон наприкінці літа. Цю химерну ікебану, яка за об’ємом більша за голову, доповнюють окуляри – на півобличчя, їй-богу! Тож коли вам раптово доведеться зустрітися з Ольгою Петрівною в шкільних коридорах, то перше, що спаде на думку: перед вами бідолашний гуманоїд, який заблукав в українській школі. Ну, скажіть, як тут не притулити "сподвижнику і новатору педагогічної ниви" таке прізвисько, як Гуманоїд?! Отож" (С.5-6).
І не дивно, що на противагу такій педагогічній діяльності підлітки хочуть утнути щось зле, що запам’ятається надовго.
"Творче завдання нас з Андрієм роздратувало вкрай. І ми вирішили трішки вгамувати педагогічну фантазію вчительки. Але як? Зненацька кинути їй до ніг петарду?! Вилити три літри клею "Момент" в сумку з учнівськими зошитами? Відіслати з інтернетівського сайту есемески з інтимно-еротичними віршами? За допомогою фотошопу притулити її сірникову голівоньку на плечі топ-моделі в бікіні і причепити це фото біля розкладу занять? Ще можна зателефонувати в канцелярію і, відрекомендувавшись сусідом Ольги Петрівни, схвильовано сповістити, що з вікон її квартири валить сизий дим..." (С.6).
З одного боку, подібні речі мало допомагають підліткам відчути повагу до своїх вчителів, коли вони навіть у книжках описані відповідним чином, та ще й автори підказують способи помсти. А з іншого, куди ж подітися, якщо саме такою і є наша реальність? І саме тому спільний твір Сергія Приходька та Андрія Наріжного містить такі фрази:
"Тринадцять років – це вік, коли батьки починають тебе дратувати не менше за родичів, друзів та вчителів ... Тринадцять років – це вік, коли вперше в житті почуваєш себе обдуреним на всі сто. Бо до тебе нарешті доходить, що в житті рідко коли спрацьовує "на відмінно" бодай одне правило, яке вчителі втовкмачували тобі в голову. У цьому світі все навпаки: за улесливу брехню – хвалять, за правду – б’ють, перемагає не розум, а гроші. Через те часто-густо спрацьовує закон бутерброда, що падає завжди маслом вниз" (С.7-8).
Здавалося б, що може бути далі у повісті, яка починається настільки песимістично? Але це сприйняття тексту хибне і все не так однозначно.
Не однозначні й образи самих головних героїв. Наприклад, доля Андрія начебто була визначена наперед, бо за ним "буцегарня плакала", він знав смак пива і цигарок, бився до першої крові, часом нишпорив у чужих кишенях в метро, а його минуле можна було окреслити трьома словами "базар-вокзал-міліція". Батьки хлопця працювали залізничними будівельниками, постійно були у відрядженнях, тому його виховувала восьмидесятилітня бабуся, яка ледь-ледь могла ходити по квартирі. І зрештою Андрій потрапив на облік до кримінальної міліції. Та тут в його житті з’явилися комп’ютери, якими хлопець неабияк захопився: "Він кинув палити, перестав цмулити пиво й навіть старався не матюкатися" (С.13). Цікаво, як залежність від комп’ютерних стрілялок так швидко перемогла всі попередні залежності, але в реальному житті і не таке буває. А згодом Андрій відкрив в собі хист до програмування, і відбулося це завдяки тому, що його сусідом по парті став Сергій. Нічого у нашому непростому світі не стається випадково.
Комп’ютерний світ і взагалі все, пов’язане з сучасною технікою, у творі напрочуд яскраве, емоційно наповнене. Ось, як Сергій збирається "на заслання" у маленьке село Ліщинівка.
"Пальцями ніжно погладжую мишку, торкаюсь клавіатури, жалісним поглядом дивлюся на темний квадрат монітора... Прощавайте, комп’ютер, телевізор, ролики, плеєр... Прощавай, цивілізація, й здрастуйте, будьте ви прокляті, кури, гуси, свині, корови, кози, собаки, коти, голуби!.. Земний уклін вам – найсварливіша й найлагідніша у світі бабцю Олено й мудрий дідусю Андрію" (С.20).
Вже з цього фрагмента бачимо, наскільки цікавий світогляд головного героя, бо він може дивитися на проблему комплексно, а не стереотипно, і ця здатність дуже швидко стане йому в пригоді. Так типова ситуація "заслання" міської дитини до села, де немає цивілізації, стає дуже важливим життєвим випробуванням, бо "за межами цивілізації" на Сергія чекає багато небезпечних пригод. І хоча раніше з Сергієм теж багато чого траплялося, а деяким тваринам, деревам і птахам варто вже зараз починати тремтіти від страху, очікуючи на його приїзд, тринадцятиріччя – це таки не простий вік.
Сергію доведеться багато чого дізнатися і пережити. І розуміння, що у селі найбільш "ходова валюта" – це самогонка, яйця, сало й молоко (С.26), то перший, але не найважливіший досвід. Та й ті хлопці, з якими він товаришував у минулі роки, теж неабияк змінилися. Взяти хоча б Олега, вайлуватого, лінивого, із незмінною жуйкою, який нині став справжнім "шмигалом" (С.27). А коли "на заслання" у Ліщинівку прибули мешканці і Житомира, і Харкова, і Києва, то немає сумнівів, що компанія шукачів пригод на свою голову утвориться швидко і надовго.
Повість написана для підлітків, тому доволі часто бачимо типову психологію сучасного молодого покоління зі своїми знаками для упізнавання. Часом це класифікації або визначення "своїх" і "чужих" в режимі навішування ярликів чи навіть розгорнутих портретів.
"– Хлопці поділяються на ботаніків, рокерів, байкерів, геймерів, покидьків і справжніх хлопців.
– Оце так сортування. Серж, ти чув таке? – кисло усміхнувся Олег. – Тільки щось занадто убога класифікація. А куди ж поділися спортсмени, наркомани, футбольні та інші фани?
– Згодна. Перелік слід доповнити, – усміхнулась Оксана" (С.32-33).
Одразу впадають в око деякі текстові недоліки. У реалізму є одне дуже слабке місце – це реалії. Не уникла такої пастки і ця історія. Наприклад, коли герої розмовляють про технічні переваги своїх комп’ютерів і телефонів, подаючи точні характеристики та називаючи фірми виробників. Щиро кажучи, всі ці характеристики вже давно застаріли, а в книзі вони подаються як щось суперове.
Типовим і цілком очікуваним є також хід, коли "просунута" молодь знайомить дідуся і бабусю з інтернетом, де можна знайти улюблений фільм дідуся "Чапаєв" та поспілкуватися з батьками по "Скайпу". Зважаючи на сьогоднішні реалії, зовсім застарілим видаються постійні згадки про соціальну мережу "ВКонтакті".
Так само часові маркери, як то телешоу "Україна має талант" (у підлітковій версії "Україна має брехунців") і Тіна Канделакі зі своїм телешоу "Найрозумніший", мають властивість швидко застарівати і ставати незрозумілими читачам.
Щодо образів головних героїв, то бачимо, що Олег і частково Дмитро функціонально замінили собою Андрія, коли Сергій потрапив у село, а Оксана спонукає до прояву емоцій, мимоволі закохує в себе усіх хлопців. Тим паче, що в ревнивого Олега та Оксани ніби вже склалася пара, а розмови з Сергієм і Дмитром вона часом підтримує для годиться. Дивує незрозуміла конкуренція між Сергієм та Андрієм, який залишився вдома, бо реально для цього немає ніяких психологічних підстав, але цей конфлікт є рушійною для містичної частини сюжету.
Як часто буває з підлітками, вони прагнуть "випендритися". Саме так мені прочиталося прагнення Дмитра вивчити влітку санскрит, та згодом це захоплення стало вкрай важливим для сюжету. Але повірити, що цей підліток настільки "вчасно" захопився давніми цивілізаціями, особисто мені дуже непросто. І так само підлітковим "випендрьожем" можна вважати бажання Сергія створити суперкруту комп’ютерну програму, що впливає на енергії і дає владу над світом, якби далі ця "програма" не завела нас, читачів, у непролазні містичні хащі.
Максималізм і незаперечна "крутість" головних героїв, які вже у підлітковому віці можуть "гори звернути" одразу маркує твір у серіальній підлітковій парадигмі, де не потрібно вчитися, а різноманітні таланти у підлітків розвинуті ледь не від народження. І саме такими "серіальними" постають Сергій і Дмитро, коли саме від них залежить доля світу, та раптова безглузда втрата гвіздка-ключа від суперкрутої програми по зміні реальності.
Починається містика з походу на кладовище (дуже популярний нині хід у сучасних творах), і далі атмосфера нагнітається завдяки деталям і різноманітним містичним проявам, як то дивний птах, що залетів до хати, коли бабуся Сергія була у лікарні; страшна містична гроза; привид, що вміє писати у соціальних мережах і знає програмні коди краще від людей; люта відьма з минулого; місія з порятунку розлучених закоханих; а ще багато-багато езотерики у підлітковій трактовці.
Щиро кажучи, перехід від реалізму до містики особисто мене не вразив. Я б залюбки і далі читала про підліткові проблеми, сильні емоції, пригоди... Хочеться міцної підліткової прози з урахуванням сучасних реалій, а коли основний акцент змістився на містику... Якось для мене твір поділився на дві частини: реалістичну, повнокровну, і містичну, умовну. Й ось цієї умовності хотілося б мати якомога менше.

Висновок: Цей твір може потенційно сподобатися підліткам, не зважаючи на те, що багато реалістичних ліній занурюються у містику і вже там знаходять своє вирішення. Але особисто для мене твір, заявлений як суто реалістичний на початку, має таким залишатися до самого кінця.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:
Володимир Чернишенко "Чи рятує містика від творчої кризи?" (фрагмент) - http://litakcent.com/2016/03/23/chy-rjatuje-mistyka-vid-tvorchoji-kryzy/
Христина Содомора "10 книжок про підлітків на літні канікули" (фрагмент) - http://archive.chytomo.com/issued/10-knizhok-pro-pidlitkiv-na-litni-kanikuli
Тетяна Рєзнік "Сучасна українська література для підлітків" (фрагмент) - http://unbib.blogspot.com/2018/02/blog-post_7.html

 

Немає коментарів:

Дописати коментар