Марія Людкевич «Ярко і змій Головастик»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казки
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження

Марія Людкевич. Ярко і змій Головастик. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2015. – 60 с.

Ця книжка спокусила мене яскравою обкладинкою. Хлопчик-індіанець, який літає разом із повітряним змієм серед хмар, не може не зацікавити. Але я рано зраділа, бо книжка виявилася не такою цікавою, як здавалася на початку.

Головний герой Ярко – типовий хлопчик, схожий не на казкового персонажа, а на якогось реально існуючого онука чи племінника. Немає нічого поганого, коли прототипами книжкових героїв стають реальні люди, але саме у цьому випадку прив'язка до реальності твору неабияк шкодить. Інколи взагалі видається, що розрізнені історії, з яких складається збірник, якимось чином відбувалися з конкретним хлопчиком і тому були записані. Це б пояснило їхню стилістичну та ідейну неоднорідність.

Перша історія про Ярчика – космічна. Разом зі своїм другом-змієм хлопчик подорожує космічними просторами, зустрічається зі злими інопланетянами-монстрами, які кидаються сміттям.

Це оповідання задає тон книзі, але далі текст його не тримається.

Потім Ярчик вже у вигляді "Вождя Яра" і змій граються в індіанців, розмальованих зеленкою, бо Ярчик захворів на вітрянку. У наступній історії з'являється "Дракончик Пончик" – казковий дракон. Тоді Ярко стає козаком, який бере участь у "фестивалі вертепного дійства". А згодом шукає веселку, що "пила" з Яркової криниці.

Ярко і його змій навіть відправляються у минуле і потрапляють до фортеці Тустань за часів князя Данила Галицького, де допомагають оборонцям фортеці, посипаючи голови татар сонним зіллям – така-собі казкова авіація...

Найдивніше оповідання про морську мандрівку з дельфіном, коли Ярко та його змій їдуть на море. У ньому практично нічого не відбувається, а "морський привіт", переданий дельфінами товаришу, який працює у дельфінарії, видається цілковитою вигадкою.

Ще більшою вигадкою є історія, де повітряний змій у цілковито казковій манері разом із хлопчиком шукає своїх родичів серед птахів, повзучих гадів, музейних динозаврів і, навіть, асоціює себе з вітром.

В одному з оповідань Ярко побився з іншим хлопчиком, який його дражнив. Це найбільш психологічне оповідання, бо в ньому змій виконує функцію мудрого порадника і навчає хлопчика відповідати на образи словом, а не силою.

Після прочитання всього збірника можна зробити деякі висновки. Повітряний змій Головастик (дивне ім'я, як на мене, якесь жаб'яче) у цьому творі не є казковим персонажем, а уособлює в собі "уявного друга" Ярчика. Саме тому у змія немає особистості, він відображає фантазії хлопчика, є своєрідною проекцією свідомості дитини на неживий предмет.

Та дещо мене сильно здивувало – це вік хлопчика. В одній з історій пишеться, що Ярко навчається у другому класі (на момент написання книги це мінімум вісім років, а далі він уже не другокласник, а третьокласник), але період "уявних друзів" закінчується зазвичай у дошкільному віці. Якщо ж цього не відбувається, то це ознака, що дитина самотня і позбавлена якісного спілкування. По Ярчику ж цього аж ніяк не скажеш... Психологічна невідповідність, одним словом.

Однією з найбільших вад цієї книги, на мою думку, є невдале поєднання казки і психологічної прози. Поясню, чому це так.

Якщо твір казковий, то в ньому має бути особлива казкова реальність. Реальність вимагає реалістичності. Саме тому у більшості казкових творів автори не забувають наприкінці твору чітко показати: все, що відбувалося з їхніми героями, було насправді.

Якщо ж твір психологічний, то всі події не вигадані, а відбуваються в уяві персонажів. Всі ці події якимось чином впливають на їхній світогляд. Інакше психологічна проза для дітей не виконує своєї головної функції – самопізнання героїв і читачів.

Тут же маємо такий текст, де аж ніяк не зрозуміло, що перед тобою: казка чи психологічна проза. Оповідання про Яричка і змія написані таким чином, що достеменно невідомо, де проявляється казкова реальність, а де дитина просто фантазує. І це дуже погано для твору, бо робить його не вельми цікавим і корисним для дитячої аудиторії.

І на останок хочу сказати, що доволі часто у тексті використовуються дорослі мовні конструкції. Наприклад:

"Несподівано зірвався вітер, пронизливий і різкий. Він і загнав юних романтиків до теплої хати, де можна було й далі вигадувати правила для їхньої індіанської гри і тішитися нею" (С. 15).

Або ще показовіший фрагмент:

"– Пропала веселка. Ходімо її шукати, – одразу ж з порога запропонував Ярко Головастику.

Той лише усміхнувся, бо знав запальну неспокійну натуру свого друга, великого мандрівника, мрійника і художника" (С.56).

Подібне також ускладнює сприйняття цього збірника дітьми.

Є у творі і стереотипи. Наприклад, красуня Вікуся без будь-яких варіантів одразу асоціюється у хлопчика з "принцесою". І ця "принцеса" читає відповідну книжку:

"Вікуся підняла голову, поглянула світлим поглядом на хлопчика і відповіла:

– Казку про принцесу, яку вкрав з батьківського дому змій-чарівник, але її врятував хоробрий лицар, а потім полюбив її й одружився з нею" (С.21).

От такий черговий приклад, коли жінка розглядається виключно як пасивний об'єкт, а не як активний суб'єкт. Сумно, товариство...

В цілому збірник на має чіткої структури і зрозумілої ідеї. Кількість історій у збірнику може бути довільною, бо вони психологічно не продовжують одна одну.

Єдине, що хочеться відзначити: цікавий стиль і кольори у малюнках.

Висновок: На жаль, від цієї книги я очікувала значно більшого. Схоже, це той варіант, коли дорослі пишуть про дітей, але не для дітей, а для своїх дорослих однолітків.

Дарина Пилипенко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.