Ксенія Ковальська «Тятіка і Патіка»

Категорія – для дітей
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - не справило особливого враження

Ксенія Ковальська. Тятіка і Патіка. – К.: Зелений пес, 2008. – 112 с.

Тятіка і Патіка – дві маленькі істоти, схожі на дівчат з бантиками. Хто вони такі і звідки взялися, не знають навіть вони самі. З’явилися дівчатка на шовковиці, яку і вважають своїм домом. Для цих двох подружок важливо, що вони не гномики, не ельфи і не гобліни.

Дівчатка дуже різні за своєю вдачею.

Звідкись ці істоти знайомі з масовою культурою, знають не лише про Чіполіно і Буратіно, але і про Чіпа і Дейла, Мікі-Мауса, ляльку Барбі та ін. Це не є природнім для казки, але часто використовується для того, щоб емоційно наблизитися до дитини. Хибний шлях.

Хоча книга й називається «Тятіка і Патіка», але головною героїнею твору є пенсіонерка Ворона Петрівна. У цієї героїні життя складається несподіваним чином. Особливо після того, як кицька радить їй зайнятися аеробікою.

Щоправда, перша спроба у ворони була вкрай невдала, бо вона почала виробляти кульбіти на похороні, сприйнявши сумну музику як найкращу для акробатичних вправ. За це ворона ледь не отримала по голові.

Друга спроба була кращою, ворона подалася до цирку, біля якого влаштувала виставу, і таким чином потрапила у трупу, хоча того не прагнула. Ворона Петрівна одразу спокушається славою, бо для того, щоб побачити її карколомні виступи, люди приїздять з усієї країни.

Ворона хоче «зробити татуювання, пофарбувати пір’ячко і наростити кігтики», і не просто татуювання, а малюнок на дзьобі. Ось така модна ворона.

А ще вона мріє про коралі і справжній швейцарський годинник до своєї колекції.

«Жити треба красиво, як у серіалах!» (С.94) – вважає вона. Теж сумнівний заклик.

Ворона поводиться як справжня циркова зірка, згодом одна з подружок стає її помічницею у трюках, користуючись тим, що її не бачать люди.

Окрім Ворони і людей, у книзі також зустрічаємо розумну кицьку Мар’яну, яка любить дивитися телевізор і потай від людей може користуватися електроприладами, і титулованого породистого пса Фрея. Тварини і люди нечасто знаходять порозуміння, і тому не дивуєшся, коли директор цирку намагається силою змусити Ворону виступати, а кицька Мар’яна насміхається з людських календарів, на яких зображені фотографії найдурніших представників тваринного світу.

Цікаво, що ознакою присутності людей є сміття, і це не вельми приємне для читача:

«– Коли ви побачите, що скрізь валяється багато порожніх пляшок, кульків і обгорток, – житло близько.

– Це така народна прикмета? – запитала здивована Патіка.

– Так, це дуже правдива прикмета, вона завжди збувається, – запевнило Сонечко. – Я багато літала, люди скрізь однакові» (С.38).

Є у творі й дивні моменти. Подружки іноді поводяться дивно, чим, на мою думку, можуть заплутати дитину. Наприклад, Тятіка і Патіка називають кішку Лисичкою-Собачкою, що насправді нічим не обумовлене.

Висновок: У цілому книга не справила на мене великого враження, бо особисто я так і не знайшла у цьому творі ідеї.

Олена Кравець

Інші думки про книгу:

Іванна Чайка "Чарівні істоти" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/407/