понеділок, 12 листопада 2018 р.

Джаклін Вілсон «Історія Трейсі Бікер»



Категорія – реалізм, переклад
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – психологічна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре


Джаклін Вілсон. Історія Трейсі Бікер. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 192 с.

Звикли до принцес? Любите пригоди і красиві історії із гарним закінченням?
А дзуськи!
Що ви будете робити, якщо зі сторінок книги до вас звернеться знедолена дівчинка із поганим характером, яка виховується у сиротинці?
Не очікували такого?
Та доведеться знайомитися – це Трейсі Бікер власною персоною.

Не можу сказати, що ця книга захопила мене з перших слів або з перших малюнків, яких у книзі дуже багато. Проте тема і психологічна складова не можуть не зацікавити.
Довго думала, для кого ця книга: для дітей чи для дорослих. Вирішила, що дорослим вона буде значно цікавіша, оскільки піднімає важливу і важку проблему покинутих дітей. Але і дітей книга може захопити за рахунок малюнків і форми анкети-щоденника, типового для західних країн.
Хоча й у нас майже всі дівчатка ведуть подібний щоденник, тільки пишуть у ньому про зовсім інші речі. Контраст благополучного життя читача і самотності головної героїні разючий.
Щоб розрадити себе, Трейсі починає писати свою книгу – це така традиційна форма психологічного розвантаження для дітей із соціальними проблемами, поки для нас ще не типова.
І чим далі знайомишся із Трейсі, тим чіткіше бачиш, наскільки за її непривабливою зовнішністю, хуліганською поведінкою й часом агресивністю ховається чуйна і просто самотня маленька людина, яка прагне тепла любові й піклування. Яка просто хоче мати можливість до когось притулитися.
Особливо коли тебе покинула рідна матір, яка досі сприймається як зірка Голівуду, й у цих думках немає й тіні образи чи ненависті, тільки надія, що мама прийде і забере свою вже не таку й маленьку донечку з собою. А ще були й прийомні родини, які відмовлялися від Трейсі з різних причин, більша частина яких була насправді не пов'язана із поведінкою Трейсі.
Наїжачена Трейсі захищається від реальності то словами, які дорослі не вельми хочуть чути від дітей, а інколи і кулаками, поводиться провокативно та інколи асоціально. І навіть табличка на її дверях має відповідний зміст: "Ця кімната належить Трейсі Бікер! Приватне помешкання!!! Не заходь, а то помреш (дуже-предуже болісно)!" (С.138).
А ще Трейсі мріє, розвиває в собі творче начало, яке потім переростає у бажання писати справжні книжки. І звісно, що першою такою книжкою може стати історія самої Трейсі. Певно, для того, щоб дівчинка краще осягнула своє покликання, чи воно справжнє, доля дає їй можливість зустрітися із професійною письменницею, яка заробляє письменництвом на життя, але не любить цю справу по-справжньому. Хоча, можливо, згодом саме ця людина стане новою мамою Трейсі... Фінал відкритий – і це добре.
Очима Трейсі ми бачимо суспільство із купою невирішених завдань і проблем, емоційно реагуємо на те, що відбувається із головною героїнею, кепкуємо над її вихователями, сумуємо, коли вона свариться з подружками, чи співчуваємо їй, коли Трейсі доводиться ділити торт із хлопчиком, який народився з нею в той самий день.
У творі багато красномовних психологічних деталей, які штрихами гарно змальовують всіх героїв і світ, у якому вони живуть. Як омріяний торт чи похід у МакДональдс, годинник або ручка із зображенням Мікімауса чи лялька Проліска із рухливими очима.
І на останок хочу навести одну цитату:
"Терпіти не можу казок! Вони всі однакові. Якщо ти добра, вродлива і з довгим світлим хвилястим волоссям, то досить тільки вичистити кілька коминів, або поспати у старому палаці, і по тебе прийде принц, а тоді вже ти житимеш довго і щасливо. Це все добре, якщо ти манюня-гарнюня і виглядаєш як справжня красуня. Але коли ти погана і бридка, то не маєш жодних шансів. Тебе зватимуть якось по-ідіотському, типу Румпельстилтскін, і ніхто не запрошуватиме тебе у гості, і жодна душа навіть не подякує, хоч би скільки ти не зробила доброго" (С.35-36).
Як тут посперечаєшся?
А в кожної дитини у притулку своя сумна історія... І дай Боже, щоб зі щасливим закінченням.

Висновок: Це цікава психологічна реалістична книга із гострою темою. Але особисто мені трохи не вистачило саме реалістичності нашого простору, бо часто змальоване у книзі напряму звертається до чужих Україні реалій.

Маргарита Крук

Інші думки про книгу:
Ольга Жила "Історія вередливої сирітки" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/13477/
Дмитро Кузьменко "Дівчатка Джаклін Вілсон українською" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2011/08/07/101704.html
Тетяна Савченко та Юлія Джугастрянська "«Дівчача» література Джаклін Вілсон — читати чи ховати якнайдалі?" - http://litakcent.com/2012/06/21/divchacha-literatura-dzhaklin-vilson-chytaty-chy-hovaty-jaknajdali/
oblina "Дві негламурні дівчачі історії від Жаклін Вілсон" - http://sumno.com/literature-review/dvi-neglamurni-divchachi-istoriji/
Demetrios  "Відгук" - http://www.livelib.ru/book/1000489393

 

Немає коментарів:

Дописати коментар