четвер, 15 березня 2018 р.

Еліна Заржицька «Три сходинки Голодомору»

 
Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – історична проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре


Еліна Заржицька. Три сходинки голодомору. – Дніпропетровськ: Пороги, 2009. – 83 с.

Тема Голодомору складна, бо про такі сумні теми важко розповідати юному читачеві, особливо коли чорні сторінки історії можуть безпосередньо стосуватися роду і такого недавнього минулого.
Герої повісті Еліни Заржицької – Марічка і Петрусь – ще дуже юні, але розумні діти, які подорослішали завчасно. І це природно, бо біди і випробування проявляють людей, показують, які вони насправді, і дуже рано вчать робити вибір і бути відповідальними. З кимось із них юний читач пройде шлях довжиною в рік, наче минаючи сходинки страшного лиха.

Здається, що ці діти вже народилися з внутрішнім національним стрижнем, але якщо придивитися пильніше, то легко побачити, що їхні думки і сприйняття світу зумовлені родовою традицією. Обидві родини так чи інакше були пов'язані з національним рухом, шанували козацтво і не сприймали радянську владу, хоча і тримали це в таємниці. Якби їхні справжні думки розкрилися, то покарання було б не просто суворим, а жахливим. І діти стають частиною цієї таємниці дуже рано, що також сприяє їхньому дорослішанню. Коли приходить голод, смерть не розбирає, де малий, а де дорослий.
І тому не дивно, що Олена каже доньці:
"– Ти в мене дівчина доросла, розумна, кмітлива. Нащо від тебе негаразди, що в нашому житті відбуваються, приховувати? Дехто з батьків оберігає дітей, нічого їм не пояснює, і живуть діти, як із заплющеними очима. А від цього велика біда може скоїтися" (С.32).
Таку б мудрість і нинішнім батькам!
Але діти є діти, і їхнє сприйняття світу лише частково доросле. Тому Марічка сприймає кишеньку мами як "чарівну", бо з неї майже кожного дня з'являються "або шматочок моркви, або морхле яблучко, або жменька кислуватих ягід" (С.6). Марічка любить свого собаку Жучка, називає його щирим другом. Ця дівчинка різка і принципова, хоча часто їй доводиться приховувати свою вдачу, щоб не зашкодити рідним і друзям. У її серці мудрість народу і глибока духовність, любов до людей.
Олена дуже любить доньку, як може, береже її від лиха. Вона розумна, працьовита, має свою думку, прагне захистити односельців, наскільки вистачає її сил. Вона вигадує, як хоч трохи поліпшити життя голодуючих, та й за майже всіма важливими подіями ховається її особа. Чомусь мені подумалося, що саме так діяли захисники українського народу протягом багатьох віків, коли чужа влада панувала на цій землі. І донька дуже схожа на матір.
Родина Петруся також працьовита і національно свідома, односельці здебільшого дружні і допомагають один одному, і тут вже не важливо, скільки кому років. Той таки Петрусь устиг попередити батька про обшуки, і завдяки цьому родині вдалося приховати продукти. Разом діти готуються до лихої зими, заздалегідь збирають жолуді і горіхи.
Олена пережила голод, хоча їй довелося готувати їсти і прибирати в хаті у зрадника. Але чого не зробиш заради власної дитини? Та незалежність України зустрічають уже літні Марічка і Петрусь.
Як типажі зображені прихильники "радянської влади": зрадливий "бальшой начальник" Никанор Іванович, начальник НКВС району Іван Пилипович, миршавий журналіст з обласної газети "Зірка комунізму", прокурор району, секретарка комсомольської організації та голова колгоспу. Одним словом, ница тогочасна (та й нинішня в інших декораціях) "еліта".
І боротися з такою гниллю можна лише прихованою національною пам'яттю і тихою піснею від щирого серця, знищувати ідеологію зсередини.
Завдяки думкам і словам Марічки юний читач безпосередньо бачить суперечності комуністичної ідеології. Як, наприклад:
"– А нам у школі вчителька казала, що радянська влада найкраща в світі. І дуже справедлива. А де ж ця справедливість, якщо в тебе подарунок батьків відібрали? Теж мені влада!" (С.12)
У творі дуже багато різноманітних психологічних деталей, які гарно змальовують епоху: обшук в домі Олени, коли забрали навіть посуд, доріжку і кофту, подаровану чоловіком, і покалічили пса Жучка; закон про "п'ять колосків" і "чорні дошки" для бунтівних сіл; асортимент абсолютно непотрібних речей, які замість хліба можуть купити селяни, як то пальта із хутровими комірами, шовкові сукні чи свічники з кришталевими підвісками; відмінені уроки в школі, бо у вчительки від голоду попухли ноги, чи заарештований за національні теми вчитель історії; дешеві жартики про українську мову; пісня жайвора навесні як втілення надії і молитва панотця Андрія...
Водночас цей твір має і казкове рішення, навіть міфологічне, яке проявляється через символи. Одним з таких символів є чорне кошеня, схоже на скелет, що торохкотить, ніби розсипані по підлозі вишневі кісточки. Коли воно приходить, чекай біди і скорої смерті.
Але не треба боятися символів, бо вони тільки попереджають про майбутнє, а не є його причиною, і лише від вчинків людей залежить, що станеться надалі.
У творі дуже гарна мова, багата на порівняння, синоніми, приказки і прислів'я. А інколи описи стають майже поетичними, та від того не менш страшними:
"Завиває заметіль, лютує, хапає крижаними пальцями свої білі коси-сніги, розплітає їх, рве пасма і кидає на лани, луги й ліси, на людські хати та подвір'я. Голодно сніговійниці, самотньо.
Стогнуть дерева, важко поскрипують під білим тягарем. Стомлені кущі низенько схилили віти, із землею шепочуться, про свої біди-негаразди розповідають. Тільки не чує їх приспана снігами земля, не чує, не розуміє. А чує земля, як скиглить, тужить, голосить. Та не хуговина це голосить, це криком повняться села вкраїнські..." (С.46).
Також треба відмітити, що хоча твір і є художнім, а образи збірними, але всі страшні події, відображені на її сторінках, відбулися насправді. Іноді наприкінці розділів даються посилання на документальну літературу, присвячену тим лихим рокам. І це надає твору ще більшої реалістичності.

Висновок: Глибока психологічна повість про страшну трагедію, яка спіткала український народ. Не зважаючи на складність теми, на мою думку, ця книга може бути адекватно сприйнята дітьми і не налякає на відміну від більшості творів про Голодомор. Однак, ця книга все одно потребує коментованого читання з дорослими, щоб бути більш зрозумілою.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:
Олекса Вусик "Слово до юного читача" - http://www.dniprolit.org.ua/archives/3284
Ольга Рєпіна "Рецензія на книгу Еліни Заржицької «Три сходинки голодомору»" - http://knyhobachennia.com/?category=3&article=1530
Юрій Ключ "Три сходинки до юного серця" - http://avtura.com.ua/review/1089/
Наталія Дев’ятко "Сходинки до майбутнього" - http://avtura.com.ua/review/1088/

Немає коментарів:

Дописати коментар