вівторок, 3 листопада 2015 р.

Олесь Ільченко «Загадкові світи старої обсерваторії»


Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницька фантастика
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – не справило особливого враження

Олесь Ільченко. Загадкові світи старої обсерваторії. – К.: Грані-Т, 2008. – 96 с.

Подорожі Оленки і Влада іншими світами за допомогою старої обсерваторії тривають. У цій книзі їх шість, хоча могло бути скільки завгодно, бо герої так само емоційно не змінюються, хоча іноді згадують свої минулі подорожі.
Професор Філ не змінився, він так само дивакуватий, але до одного науковця додався ще один – мексиканець Мігель (чомусь особисто мені він нагадав іншого героя, теж мексиканця і професора, який полював на НЛО). Хоча посилання на творчість не дитячого режисера Фелліні, по сумісництву – товариша Філа, у тексті явно зайве.

Цього разу діти потрапляють у Геймленд – світ ігор та іграшок, який є, «мабуть, найкращим куточком з усіх світів Комп’ютертса» (С.8). Але вони змогли побувати не просто в світі ігор, бо це було б, певно, банально, а в аналогу комп’ютерної гри «Козаки», де разом із національними героями оборонялися від ворогів. Не можу сказати, якщо чесно, що ця оборона козацької фортеці мене вразила. І якось дивно бачити «козацьку фортецю», бо зазвичай фортеці то були панські...
Наступна подорож називається «Під дулом пістолета». Вона могла б бути дуже цікавою і навіть стати початком серйозної сюжетної лінії, але не так сталося, як хотілося. Так, зловмисник, який понад усе прагне втекти до іншого світу, але знаходить не порятунок, а власну загибель, – це цікаво. Так, мандрівка одноманітним сірим світом, який його мешканці вважають досконалим, та зустріч із нелюдською безлицьою істотою, що там владарює і полюбляє забавлятися, відправляючи необережних мешканців інших світів до підступного лабіринту, – це страшно. Так, діти поводяться сміливо і не зраджують своєї дружби. Але... але чогось не вистачає. Чогось живого, справжнього, щемного. Бачиш малюнок, але ніц не відчуваєш.
Наступна подорож до країни Хісторії, вигаданого світу грецьких міфів, як на мене, то й зовсім вбога. І не тому, що ніякої адекватної відповіді, як же захищати обсерваторію від поганих людей, так і не було отримано. Бо кодовий замок посеред лабіринту і неоковирні охоронці аж ніяк не вражають.
Змалювання «богів» не гумористичне, а знущальне, і це не може не дратувати. Як же могли люди намріяти цілий світ зі стьобу?
Зевс – дідусь, який живе у «чепурненькій хатці, обсадженій соняшниками й мальвами» (С.39), порається на городі і прибирає в хаті, а Гера – лагідна бабуся. Геракл поводиться як підліток...
І зовсім неправдоподібним є те, що заглибини для повернення повністю співпадають за розмірами тіл юних мандрівників.
Й перехід приводить дітей у найцікавіший у цьому оберемку подорожей світ – у паралельну до нашої реальність. Ось тут би розгулятися авторській фантазії! Але ж ні, з цікавинок лише піратські субмарини, англійські королівські кораблі, й багата та успішна України, про яку знають по всьому світу.
Лишаються ще дві мандрівки. В одній Оленка і Влад повертають додому хлопчика, який заблукав, і стають частиною пророцтва, через яке мають лишитися у тому світі назавжди і керувати ним (а яка нормальна дитина хоче такої неволі?). Щось подібне вже стільки разів було, що й не скажеш напевно, з якого десятка ця спроба непотрібної жертовної влади.
Радують тільки останні настанови, які Олена встигає сказати жителям того світу перед втечею: «Передайте всім мешканцям Татаси, – Ситі, Мео, всім-всім, – що шукати мудреців і добрих керівників слід серед вас самих!» (С.77).
Остання мандрівка ознаменувалася пошуками лікарської рослини етейї, яка може допомогти хворому професору Філу. Але та рослина знаходиться у світі, де Влад може загинути, про що Олену завбачливо попереджає «дорослий Влад», якого ми вже бачили у першій книзі. Зрозуміло, що нічого страшного із хлопчиком не сталося, хоча цілком могло.

Висновок: Друга книга, як на мене, краща за попередню. У ній вже немає стільки інформаційного мотлоху, але твір залишається схематичним, коміксовим і більше схожий на переказ чогось більшого.

Маргарита Крук

Інші думки про книгу:
Ілона Замоцна "Як козаки екшн писали, а Дедал та Ікар лабіринт будували" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/932/
 

Немає коментарів:

Дописати коментар