Тереза Проць «П’ять дарів»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – релігійне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – добре

Тереза Проць. П’ять дарів – К.: Грані-Т, 2008. – 152 с.

Повість «П’ять дарів» належить до досить рідкісного в сучасній українській літературі напряму – «релігійного фентезі». У тексті наявні всі елементи фентезі, але чарівництва тут замінене релігійним світобаченням згідно з християнськими канонами.

Головні герої цієї історії – діти з надзвичайними здібностями, які навчаються у релігійній школі, що за своєю структурою дуже нагадує усім відомий Гогвортс. Їхні вчителі це також типові персонажі як для чарівної школи. Цей навчальний заклад називається Колегіумом святого Миколая і знаходиться в Італії.

Дитина має проявити себе, врятувати когось або допомогти завдяки своєму дару. (Наприклад, Джордж повернув до життя песика, який потрапив під вантажівку). Тоді дитину помічають і забирають до колегіуму.

Діти з різних країн навчаються там п’ять років. Приходить до цього колегіуму дитина у дванадцять років. Це зрозуміло технічно, але дещо суперечить реальності.

«Якщо Бог обдаровує дитину якимось талантом, то Він завжди зробить так, щоб цей талант помітили певні особи у призначений час» (С.15) – стверджується у книзі. Але ж ніде не йде мова, що це має відбутися до дванадцяти років. Дар може проявитися і пізніше. Чи не може? Якась незрозуміла логіка.

Також нерозуміння викликає ось це: «Над вхідними дверима висіло гасло, яке нагадувало: «Це справа не твоїх рук, а Божих» (С.16). З одного боку, це християнський постулат, з іншого – чи не зменшує це ініціативу людини у своїх діях? Суперечливе питання.

Релігія пронизує все буття дітей з особливими здібностями. Є п’ять різних дарів, які зумовлюють здібності дітей: стратиги відчувають присутність злої сили та можуть із нею битися, радісники дарують радість життя, містики можуть бачити минуле, цілителі лікують людей, приятелі підтримують самотніх, вислуховують інших та бережуть чужі таємниці.

Іноді людина може мати й кілька дарів, але тоді вона буде дуже слабка фізично – це закон, за яким живе авторський світ. Хоча є сумніви, що так є у реальному світі, до якого апелює книга.

Свій дар потрібно розвивати. Він є благом, але вимагає великої відповідальності.

Окрім функціонального дару, кожна дитина отримує дар розуміння мов: вона розуміє все, що їй кажуть, і може розмовляти будь-якою мовою. Тому проблем у спілкуванні серед дітей немає.

Хоча є цікава деталь – дар мов не розповсюджується на національне:

«– Невже на пісні дар мов не поширюється?

– Не знаю. А й справді, дивно. Може, тому що пісня – це не тільки мова? Її просто треба відчути» (С.46).

Проте, надалі ця цікава ідея ніяк не реалізовується.

Оскільки головні герої підлітки, то для них актуальний весь спектр підліткових проблем і почуттів. Герої займаються самовдосконаленням і самопізнанням, у них виникають перші теплі почуття до протилежної статі і ревнощі. Діти вчаться не завдавати болю іншим, їхня дружба проходить складні випробування, і не менш важким є пошук і розуміння справжніх цінностей.

У книзі діють представники різних національностей, показані толерантність і складність міжособистісних стосунків.

Спілкування і розуміння – нелегка справа. Як свідчить напис у кімнаті одної з вчительок: «Люди насправді потребують допомоги, але можуть відкинути її, якщо ти запропонуєш. Допомагай людям, незважаючи ні на що» (С.90). Складність людської природи і душі постійно підкреслюється.

Дітей вчать слухати і вміти почути. Наприклад, навчитися слухати тишу, яка може надзвичайно багато розповісти. Або бачити, яким вранці було небо. Спостережливість надзвичайно важлива якість для особливих дітей.

Світ, а в контексті цієї книги Бог, розмовляє з людьми, але потрібно навчитися його розуміти.

«Тато завжди каже: тільки прокинешся – поглянь на небо, воно розкаже тобі про твій день. Тато мені пояснив, що так ми говоримо «добридень» Богові, а Він нам через небо розповідає, що буде сьогодні» (С.44) – оповідає одна з дівчат.

Інший світ – це власна душа. І божественний голос всередині теж треба навчитися чути, а для цього потрібно знайти гармонію в собі і бути розвиненою особистістю.

Навчання у школі переслідує саме цю мету – самопізнання. Й одним з випробувань, яке проходять діти, щоправда, вже старшого віку, це «ретрет» – час духовного відновлення. Тривалий час людина має мовчати, а це складно, бо у тиші залишаєшся сам на сам з собою. Згадуються проблеми, погані вчинки і темні сторінки життя, і поділитися своїми сумнівами, розпачем, соромом чи болем немає можливості. Ти повинен сам збороти в собі все лихе – це важке випробування.

Окрім усього, є в надзвичайних дітей, які володіють дарами, і справжній ворог – це темні сили. Зло сіє сумніви у людських душах.

«Відчай – це зброя злого духа. Відчай одразу робить людину слабкою» (С.141) – нагадує собі один з оборонців світу від зла, коли думає, що не може нічого зробити, щоб захистити дітей від могутнього ворога.

Зло підмінює творчість, замулюючи це джерело завдяки спокусам сучасного світу. І це по-справжньому страшно та актуально:

«Вони зовсім не хочуть вчитися, вони кажуть, що тільки після вживання тієї гидоти можуть по-справжньому чути і бачити світ. Тільки тоді вони можуть творити. ... Я десятки разів доводив їм, що вмію бачити кольори і чути звуки без наркотиків. Але цьому треба довго вчитися. А вони не хочуть» (С.94).

Зло полює на людей з особливими здібностями та їхніх близьких, намагаючись відібрати життя або скалічити. Хоча образ зла та його психологічний аспект достатньо не розкриті.

Проте, ті, хто мають небесні дари, не беззахисні і вільні у своєму виборі.

«Просто ти забув, що Той, хто наділив тебе даром, пообіцяв також і Свій захист. Але вибір за тобою – ти ще можеш повернутись» (С.39) – нагадує одному з героїв його подруга.

У кожного учня є дух-охоронець, який захищає дитину і допомагає їй. Ці ангелики зростають і дорослішають разом із дітьми. Хоча у чомусь ці захисники нагадали мені патронусів з уже згаданого чарівного світу. Вчителів, на яких чигають серйозніші небезпеки, захищають Серафими та Сили. Також захисником є святий, чиє ім’я людина отримала при хрещенні.

Тобто, чарівництво є христианізованим. Хоча викликає здивування, наприклад, інформація, що цілитель може повернути до життя лише трьох людей, які переступили межу смерті. Це вже категорії зовсім іншого світогляду.

Загалом вся книга з її повільним ритмом нагадує величезну експозицію, під час якої читача знайомлять із палітрою героїв. Лише наприкінці щось починає по-справжньому відбуватися.

Залишається багато запитань. Наприклад, чим така особлива українська дівчинка Веселка, що вищі сили захищають її більше за інших? Або хто ті двоє, які врятували батьків Веселки на початку книги?

Хотілося б і значно більше інформації про минуле вчителів цього надзвичайного навчального закладу. Не вирішено жодного серйозного конфлікту, не розкрита ідея, психологічно не доведені персонажі.

За всіма ознаками – це початок роману або циклу повістей.

Але мені так і не вдалося знайти бодай якусь інформацію, що ця історія взагалі матиме якесь продовження.

Висновок: Незвична фентезійна повість із релігійною основою. Шкода, але схоже, що це ще один недописаний цикл.

Дарина Пилипенко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.