Марина Павленко «Домовичок з палітрою»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – психологічна казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – добре

Марина Павленко. Домовичок з палітрою. – К.: Грані-Т, 2007. – 112 с.

Про домовиків написано безліч книжок для дітей. Проте, кожен автор знаходить в образі цього охоронця дому свої особливі риси. Не пройшла повз теми домовиків й українська письменниця Марина Павленко. Її домовичок талановитий і напрочуд мудрий, а ще він живий і дуже симпатичний.

Починається книга з того, що дві сестрички Даринка і Наталка малюють на склі дзеркала домовичка, звільняючи його із задзеркального полону. Таким чином, вони отримують у свою компанію гарного друга, порадника й організатора різноманітних пустощів.

Дитячий світ сестричок барвистий, як справжня палітра. Вони можуть потрапити у казкову країну Втікляндію, а можуть помандрувати й цілком реальною землею, шукаючи пригод на свою голову. Домовичок спілкується з дівчатками довго, вчить їх пізнавати світ, бачити його красу, зокрема, вчить і малюванню. Але й сам вчиться у дівчаток.

Окрема подяка авторці за використання у тексті величезної кількості приказок і прислів’їв, якими часто висловлює свою думку домовичок. Певно, частину з них юний читач запам’ятає.

Є й на палітрі дитячого світу і похмурі фарби, які втілюються в образах Чорної Руки, яка мешкає у темному кутку за шафою, жахливого Вовка, що живе під ліжком, Баби-Яги – їхньої сусідки, яка на ділі виявляється зовсім не злою і зовсім не Ягою. Ще у домі живе всюдисуща Нудьга і Хованець, який цупить речі, але його самого ніхто ніколи не бачив.

Авторці вдалося зобразити незамулене, чисте, дитяче сприйняття світу. Хоча є й безумовний мінус. На мою думку, не треба було акцентувати увагу в одному з розділів на тому, що погані хлопці з міста розмовляють російською мовою. Зрозуміло, що це модний мотив, і що згодом таки дівчатка потоваришували з тими хвальками, але все одно мовний аспект у книзі для дітей такого віку зачіпати було не варто.

У книги цікава форма: твір складається з десятків історій, майже не пов’язаних між собою сюжетно, але поєднаних психологічно. Сама книга, на мою думку, не належить до казок – у ній мало казкового і багато психології. Та й сам домовичок-художник, тобто, домовичок із палітрою, як він себе називає, більше схожий не на казкову істоту, а на вигаданого друга.

Окремої уваги потребує кульмінація твору – це по-суті епілог, де дівчатка вже виросли, переїхали до іншого будинку, але й у дорослому віці часто згадують свого товариша – домовичка. Від нього вони багато чому навчилися, і саме тому змогли написати і намалювати свої дитячі спогади, перетворити їх на книгу, яку читач тримає у руках. Але дитинство йде, й у дорослому житті немає місця домовичкам із палітрою, вони лишаються в минулому й у спогадах. Головна роль таких персонажів – навчати пізнавати світ і самих себе, тому вони, певно, знайдуть собі іншу компанію таких самих непосидючих і цікавих до всього дітей.

Висновок: У книзі багато гумору і реалістичних деталей, гарно прописаних психологічно з точки зору дитячого світосприйняття. Безумовно, що ці коротенькі, цікаво проілюстровані історії будуть до вподоби і дітям, і їхнім батькам.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:

Галина Кирпа "Спонтанне освідчення домовичкові, не вписане в жанр звичайної рецензії на книжку для дітей" – http://zahid-shid.net/?rt=akt&num=16&start=1