Марина Павленко «Русалонька із 7-В та Загублений у часі»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – фентезі, шкільна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Марина Павленко. Русалонька із 7-В та Загублений у часі. – Вінниця: Теза, 2007. – 249 с.

Друга частина про «Русалоньку з 7-В», як на мене, значно слабша від попередньої, а в чомусь навіть повторює першу частину. І лише у цій книзі Софійка нарешті таки піде у сьомий клас, але це станеться майже наприкінці.

Софійка їде у табір літнього відпочинку. Для неї це складно і тужно, зважаючи наскільки цій дитині часом важко спілкуватися. Вона не контактна, надто сумирна і «правильна» «донька вчительки». Своїх сусідок по кімнаті Софійка сприймає не як окремих особистостей, а наче якесь невід’ємне утворення, і навіть імена дівчат зливаються в одне слово.

Натомість Софійка знаходить собі дивакувату подружку серед місцевих, яку називає Ві-ку-ку. Ця дівчинка по-своєму талановита, про її обдарування буде йтися згодом, але на цьому етапі Софійка підсвідомо ставить Вікусю нижче за себе.

Є у Софійки у таборі відпочинку конкурент з малювання – художник Павлик, який вже здобув багато нагород, а деякі змагання виграв навіть за кордоном. Має пройти час, поки за зовнішністю Павлика Софійка розгледить інтелект, талант і добру душу. Для неї він «не схожий» на художника, і не дивно, бо Софійка звикла послуговуватися лише зовнішнім, і не прагне пізнати внутрішній світ інших людей і самої себе. Чого варте хоча б те, що, дізнавшись про перемоги Павлика, Софійка одразу почала сприймати його як симпатичного, хоча до того називала «опецьком». А ось щира і відкрита Ві-ку-ку побачила цього хлопця справжнім одразу.

Зате сонячне коло у Софійки вийшло ідеально круглим, за що її у перший же день похвалила вожата. Софійка прагне слави, і це відчувається постійно.

Вона себе не розуміє, не може визначитися зі своїми інтересами й обрати гурток, навіть з жахом усвідомлює, що немає справжніх інтересів. І це не дивно, зважаючи на не розвиненість її психіки.

У реалізм цієї книги нахабно вривається містика, яка вписана у текст не так філігранно як у першій частині. «Місячну сонату», яку грає привид у покинутому замку, чують усі і цілком нормально цю чудасію сприймають. Надто велика умовність щодо всього, що пов’язане з привидом.

Далі більше: привид не лише може частково ставати матеріальним, здатен не тільки впливати на погоду, викликаючи дощ, але й може написати листа і подзвонити по мобільному телефону. Не віриться у таку вже фантастику в межах реального світу...

Так само зайвим фантастичним припущенням є «розчинення у повітрі» хлопчика, якого не любила рідна матір. Хоча більш логічною була б його смерть в результаті дії отрути, що призначалася його матері. Але, певно, авторка вирішила, що це буде занадто.

У цей раз Софійка теж виступає рятівницею. Вона має розгадати загадки примари, часто спираючись на випадково зронені слова напівпрозорого хлопчика. А коли розгадає, знайти того, ким мав би бути поляк Казимир «Завтрашній», тобто, здійснити таке собі «переселення загубленої душі». Трохи моторошно від того, наскільки егоїстично і самозакохано ставиться Софійка до своєї місії, на рівні подвійних стандартів аналізуючи наслідки своїх дій.

І в цьому контексті дуже дивно, що Казимир бачить у ній світло душі, як ні в кого не бачив, та називає «пресвітлою панною», перед тим підтвердивши, що вона зняла прокляття з Вадима Кулаківського і змінила його суть з чорної на запилюжену. Чи то привид так підлещується до потенційної рятівниці?

Хоча інколи мені навіть здавалося, що пригода із «Завтрашнім» – це подарунок для Софійки, яка настільки не знаходить себе у реальності, що тікає у містику і фантастику, щойно з’явиться бодай якась нагода.

У цій книзі продовжується епопея з образом русалоньки як маркером для самоідентифікації головної героїні і розвиток закоханості у Вадима Кулаківського. Тепер почуття Софійки перевіряються відстанню. Так само принижує вона Сашка Фадійчука, користуючись його дружбою і почуттями у своїх цілях. З’являється у класі ще один претендент на увагу до русалоньки – обдарований математик Дмитро Іваненко, який сідає за одну парту із Софійкою. Казимиром Софійка, щоправда, теж крутить, як хоче.

Просто всі хлопці біля її ніг... Мрія кожної не самодостатньої дівчини у цьому віці і так само кожної жінки, що не реалізувала себе і залишилася «принцесою» у своїх мріях, які так і не збулися, бо стереотипи на здійснені бажання не перетворюються.

Зверхність одна з ознак такого стереотипного мислення, ось як, наприклад, Софійка описує свої почуття:

«Признатись, що її почуття – це не розмінна монета, а її вірність чиста, як сльоза?» (С.169).

Звідки у дитини, яка не має відповідного життєвого досвіду, подібні несамокритичні думки?

Або й викривлене почуття провини у власниці чужої душі:

«Ні, цей Сашко таки зіпсував Софійці свято! Замість насолоджуватися тітоньчиним частуванням і дідусевими бувальщинами, тепер мусила терпіти докори сумління.

Звісно, вийшло негарно. Та й хто знав, що Фадійчук настільки вразливий? Він же такий податливий був, такий безвідмовний, такий зручний у користуванні!

Нічого, сам же прибіжить миритись!» (С.183).

Чи вже після примирення:

«Із соромом, але й з приємністю відчула, що має над цим хлопцем владу і що та влада знов у її руках» (С.188).

Дещо не той взірець, який варто наслідувати дівчатам, та й хлопцям.

У цій же частині особисто мені було цікаво слідкувати за розвитком думки Казимира, осмислювати разом із ним теорії світла і темряви, передачі емоцій та енергії, плину часу і впливу на нього музики і поезії...

Але в цілому, як на мене, ця частина завдячує увагою, приділеною до неї, збалансованістю і цікавістю першої книги. Хоча не можу не відзначити, що емоційно герої зростають, а образи поступово готуються до більш складних і суперечливих подій у майже дорослому житті.

Висновок: Ця книга сподобалася мені менше від попередньої, але її також досить цікаво читати. Якби твір таки мав структуру трилогії, то вона б зайняла цілком природне місце другої частини, яка є трампліном до фінальної третьої книги.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:

Зоя Жук "Детективи та стара шафа" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/740/

Тетяна Качак "Русалонька-детектив: історія друга" - http://www.barabooka.com.ua/rusalon-ka-detektiv-istoriya-druga/

Христя Нечитайко "Ідеальна дівчача книжка" - http://nechytaiko.blogspot.com/2013/08/blog-post_7041.html

Яна Стогова "Русалчині мрії" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/01/05/105841.html