Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – фантастична казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – фантастична казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - погано
Олег Чаклун. Мікробот. – К. : Фонтан казок, 2016. – 64 с.
Перше, про що я подумала, подивившись на цю книжку: у моїх улюблених
фіксіків з’явилися брати і сестри! І не лише – тут навіть дітей двоє! Клас!
Згодом виявилося, що дітей звуть на "англійський манер" –
дівчинка Амелія і хлопчик Пітер. От хіба не могли вони бути Оксанкою і
Петриком? Але ні, так же нібито прикольніше.
Жовтий мікробот прилетів не землю у метеориті (і тут хочеться передати
привіт "Трансформерам"). Він каже, що потрапив у хмару пилу, і так
навколо його корабля утворилася метеоритна оболонка. Звісно, маю сумніви щодо
такої проекції формування перлин на космічні метеорити, але хай. Припустимо, що
десь так може бути.
Сам Мікробот – маленький робот. Маленький не тільки за розміром, але й
за віком, бо одразу згадує про своїх батьків, які можуть непокоїтися його
зникненням.
Але що ми бачимо далі? Ну його, той зламаний космічний корабель і тих
батьків. Гайда гратися! І в тому і діти, і Мікробот солідарні. Позмагатися у
швидкості з балакучим автомобільчиком – значно важливіше, хто ж сперечається?..
Далі ж починається сюрр. У їхньому містечку дати раду зламаному кораблю
не можуть. Треба їхати до країни Швейландії "на
узбережжя Сапфірового озера, де у великому замку мешкає майстер Сульфеджо"
(С.16). Питання про батьків, які відпустили своїх дітей у далеку подорож,
взагалі не стоїть.
Як про таке кажуть? Кіч? Щиро кажучи, мене пересмикнуло.
Дуже швидко виявляється, що привітний "охайний дідок у красивому костюмі з краваткою" (С.16) – це
"космічний лиходій Сульфур, який
ламає чужі ракети і псує планети"
(С.20). Він багато років чекав когось із космосу і прикидався добрим.
Типова мультяшна логіка з мінімумом героїв без минулого, але для гарної
книги вона згубна.
Сульфура здолали батьки Мікробота, вистрибнувши ніби чортики з
табакерки, коли були потрібні.
У другому розділі Мікробот приводить на Землю своїх різнокольорових
друзів-мікроботів, які можуть утворювати великого робота Веселку (привіт-привіт
з мого дитинства від мультсеріалу "Вольтрон – захисник Всесвіту",
який, до речі, ішов по телебаченню в парі з "Трансформерами").
Причина їхньої появи – на Землі гарно гратися у хованки, і більше
нічого.
Третя частина книги – це мініповість "Незвичні хованки",
найцікавіша з усіх. Мікроботи вже награлися всюди і в космосі, і на Землі, то
шукають, де б їм іще пограти. І таке місце знаходиться – у казці. Чарівник,
який може провести їх у казку, знаходиться поряд – у сусідньому лісі, де
останнім часом стаються дива.
Радісні мікроботи прямують до того лісу і на тривалий час про дітей
забувають взагалі як роботи, так і читачі.
У чарівника біда: він щось начудив у своїй казці і не може того
виправити. Допомогти можуть тільки сторонні, і мікроботи, звісно, погоджуються
порятувати казковий світ.
Й от те, що відбувається з мікроботами у тій казці, справді цікаве, бо "гарну казку насправді можна лише
пережити, а не написати" (С.37). Вони мають віднайти натхнення
чарівника, який паралельно є і письменником. А для цього розгадати загадку,
чому у казковому світі все стало "не так", і, наприклад, дракон
поводиться як цуценя, а хлоп’я має силу богатиря. Розгадка ж прихована у покинутому
замку з багатьма небезпеками, що дуже нагадує комп’ютерний квест. Особливо коли
доходимо до рівня з павуками, які вміють користуватися викрутками і плетуть
магнітне павутиння, та монстра-ведмедя, який є античарівником, створеним
чарівним дзеркалом.
Останнє нагадало мені один відомий закордонний твір, але тут радше
маємо збіг щодо дзеркала, яке специфічно впливає на того, хто у нього
подивиться.
І ще мені було образливо за дітей: вони майже в усіх сценах пасивні, а
вся увага акцентується на Мікроботі та його компанії. На відміну від уже
згаданих "Фіксиків", де хлопчик є головним персонажем, бо він найближчий до дитини. У Пітера й
Амелії є два режими життя – "гратися" і "допомагати". Може,
це вони насправді роботи?
Якщо ви гадаєте, що мікроботи допоможуть дитині досліджувати світ, то
облиште ці надії. Ніякої пізнавальної функції, на противагу фіксікам, мікроботи
не виконують.
Висновок: Хоча у цій книзі і є непогані сюжети, але в цілому мене не полишало
відчуття вторинності. Це ще одна книга, завдяки якій можна лише розважатися.
Маргарита Крук
Інші думки про книгу:
Юлія Юліна "Гарну казку можна
лише пережити" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/05/04/090615.html
Юрій Телець "Макропригоди
Мікробота"
- http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/05/13/085159.html
Уляна Литвинець "Сучасні казки
про роботів"
- http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2017/06/22/091801.html
Немає коментарів:
Дописати коментар