Марина Павленко «Русалонька з 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – фентезі, шкільна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Марина Павленко. Русалонька з 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу. – Вінниця: Теза, 2011. – 286 с.

Третя частина циклу – зимова. Софійка трохи виросла, змінилися її емоції, хоча любов до Вадима Кулаківського залишилася. Всі її дії спрямовані на те, щоб якомога частіше звертати на себе увагу і бути поряд із коханим. Прогулянка до Білокрилівського лісу всім класом також була вигадана заради того, щоб витягти туди й Кулаківського. Але Вадим і лижі – не дуже сумісні речі.

Хоча емоції тьмяніють, вони вже не такі щирі, і на снігу Софійка спочатку пише ім’я Дмитра, а тоді Вадима, ніби засоромилася першої думки.

У цій лісовій прогулянці Софійка знаходить і пригоду на свою голову – камінь із зображенням русалки. Пам’ятаємо, наскільки захоплюється всіма русалками головна героїня, то не дивно, що вона очищує камінь від моху. І за цю добру справу отримує ляпас русалочим хвостом. Малюнок зникає. У день Сонцевороту можуть відбуватися і не такі дива.

Так починається протистояння двох русалоньок, хоча іншу, Білокрилівську, варто було б називати русалкою. Софійка – русалка несправжня, Білокрилівська – стародавня богиня. Але в тому не так багато фантастики, як може здаватися на перший погляд.

Взагалі фантастичність цієї книги мінімальна. Росава Підлісняк, як назвалася Білокрилівська русалка, коли прийшла до класу Софійки, виконує роль новенької. Із цією проблемою може стикнутися будь-який підліток.

Росава – розумна, вродлива, її голос «шоколадний з горіхами», а сміх срібний. Вона є втіленням усіх чеснот, які тільки можна вигадати. Весь клас захоплюється її розумом та вродою. Вона вміє гарно малювати і співати.

Важливо, що краса Росави природна, тому тут можемо спостерігати ще одне протиставлення до нашої сучасності:

«Адже за вчителькою ступала... дівчина. Така-а-а ді-і-івчина-а-а!! Весь клас ахнув. Струнка і тоненька, мов очеретинка. Очі – два бездонні озерця, такої смарагдово-зеленої барви, яка могла тільки снитися! Куди там зеленим лінзам, у яких приходила Ірка! Жмуток темного волосся, заколотий химерним кістяним (зі слона? мамонта?) гребенем, перехоплено яскравою смарагдовою стрічкою. Стрічка обкручувала його по всій довжині, а довжина – хіба таке буває в наш час? – до колін. Таку розкіш Софійка бачила тільки на ляльці Барбі у вітрині найдорожчого магазину, та й то – один раз» (С.21).

Варто також звернути увагу, що Софійка подумки порівнює майбутню суперницю з лялькою Барбі, не розуміючи природу цієї краси.

І тільки Софійці відомо, ким є Росава насправді.

Конфлікт цієї книги глибокий і багатогранний, не типовий для книг для дітей. Подібний психологічний рівень не здивував би у книзі для дорослих, але для дитячої книги він несподівано вражає, що не може не радувати. На мою думку, саме третя книга є кульмінаційною у циклі за рахунок емоцій та психології.

З появою Росави у Софійки починається смуга невдач. Вона хотіла бути найвродливішою на новорічному балу, вбралась у сукню, як справжня русалонька, тітка подарувала їй сині черевички, а у волоссі мали бути штучні лілії. Та не так сталося, як гадалося: черевичок загубився, з машиною, яка везла лілії, трапилася аварія, і квіти потрапили у річку, а найвродливішою, звісно, стала Росава. Той, хто лише називає себе русалонькою, ніколи не зможе на рівних конкурувати з русалкою справжньою.

І важлива не магія, а те, що будь-які думки та емоції матеріалізуються. Позитивні думки та почуття розвивають людину, негативні – знищують. Цей міфологічний закон дуже добре вдалося втілити у книзі.

Однокласники Софійки, навіть Кулаківський, який закохується у Росаву, отримують від спілкування з нею добро. Вадим набуває нового емоційного досвіду; Сніжана навчається народній медицині, законам передачі і трансформації енергії та ін.

Софійка навпаки не підпускає до себе Росаву, щоб не так було видно різницю між ними. Знову бере гору зовнішнє, а не внутрішнє. І це стає одним із перших кроків до душевного занепаду головної героїні.

Дівчині здається, що Росава хоче зайняти її місце у всьому, а наприкінці вбити. Усі ці побоювання підтверджуються численними фактами і містичними збігами. Софійка вже не може навіть у власних очах вважатися розумною та вродливою. Симпатії друзів належать Росаві, поступово Ві-ку-ку, Павлик, Дмитро, сестри Сашка, тітка Сніжана та інші починають більше спілкуватися з ворогинею.

Коло спілкування Софійки звужується, вона відчуває себе безмежно самотньою і покинутою. Її союзницею у боротьбі стає Ірка, яка також постраждала від появи у класі нової зірки. Не другом, а «військовим союзником». Навіть Вадим Кулаківський часто опиняється поряд, хоча у нього своя мотивація. Це спілкування задоволення Софійці не приносить, почуття до Вадима згасають самі собою.

Врешті-решт вірними Софійці залишаються тільки маленький братик Ростик, шафа і кішка Чорнобілка.

Останній бій Софійки – за Сашка. Саме так, за того «бомжика», якого сама ж зневажала і використовувала. Коли Росава спробувала відібрати у неї хлопця, який щиро кохає свою русалоньку, Софійка нарешті зрозуміла, якою є справжня любов. Хоча перші емоції виникли, бо у неї відбирали «останню майже приватну власність» (С.63).

Це один з уроків, які отримала Софійка від справжньої русалки, хоча не лише цьому вона навчилась у боротьбі. Але, якщо інші навчалися через радість, то Софійка отримує свій досвід через біль, страх і страждання.

На мою думку, головна героїня у цій частині розплатилася за всі помилки і лицемірство попередніх років життя. Кожен раз, коли в її серці спалахує ненависть чи образа, дівчинка отримує наступний удар, кожен з яких болючіший за попередній. І ось коли Софійка нарешті усвідомлює всю мерзенність своїх думок і вчинків, позбувається фальшивого образу і навчається цінувати не ілюзії, а те, що по-справжньому цінне, вона змінюється. Вона вчиться захищати дорогих собі людей, цінувати їх. Софійка дорослішає, але стають старшими й усі інші, не лише її однолітки.

Це також нетиповий мотив у творах для дітей. Цим унікальним досвідом, який може через образ головної героїні отримати читач, книга й цінна.

Водночас образ Росави не простий. Вона особистість, а не лише провідник до дорослого життя. Вона і сама доросла – емоційно щонайперше. Росава тільки має вигляд підлітка, насправді ж є втіленням прадавньої сили, богинею, для якої звичні для нас поняття добра і зла мають інші характеристики.

Росава мстива, жорстока, хоча цілком контролює свої дорослі емоції. Й у неї є минуле, яке русалка гарно пам’ятає, іноді доля зводила її з пращурами Софійки.

Ця богиня русалок була хранителем світу, але нині світ змінився, і явно не на краще. Тому, щоб зрозуміти Росаву, потрібно навчитися дивитись її очима. А її монологи про минуле і сучасність дістають до самого серця. Вона не всевладна, хоча її здібності причаровувати людей, читати думки, керувати стихіями вражають своєю справжністю. Від стародавніх часів ці знання і вміння успадкували козаки, хоча послідовники християнства від того багатовікового досвіду відмовилися, й у це теж віриш. Росаві болить, що наш світ знаходиться в занепаді, зокрема, в нас уже почалися екологічні проблеми, та й люди забули себе, переінакшують назви, спростили свій світогляд до максимуму.

Наведу лише невеличкий фрагмент, який ілюструє світобачення Росави:

«З часом річка обміліла: їй бракувало поваги й поклоніння. Подивіться тепер на Холерний Яр, на Олексівське болото: вони зміліли задовго до розгулу задимлених фабрик і заводів – насамперед від занепаду людської віри, од відсутності енергетики любові до них! Люди, котрі вірили в нас, перепрошую, в колишніх богів, не сміли кидати у воду й смітини! А теперішні благовірні парафіяни помолилися в церкві, висповідалися, причастилися, дістали прощення – і знову мішками, відрами, вантажівками стаскують сміття в річки й не бояться покари! Головне, що в церкві чисто! Вони шанують Бога в небі, забувши, що той – у всьому: в траві, у землі, у воді... Вони думають про спасіння душі, а світ коло себе нищать!» (С.188).

І, чуючи таке, хіба не відчуваєш власної причетності до світового лицемірства?..

Саме тому, щоб боротися і здобути перемогу Софійці насамперед потрібно заглибитися у минуле і навчитися розуміти світ, його підказки, стати ще більш спостережливою. Тому у цій частині теж не обходиться без детективного пошуку на краєзнавчому грунті. Але насамперед книга таки психологічна, бо світ вже не сходиться клином на почуттях головної героїні. Вона нарешті почала бачити довкола інших людей, а не лише себе улюблену, намагатися зрозуміти їхні проблеми і проблеми сучасного світу, віднайти приховані таланти і жити повним життям.

Висновок: Глибока і складна психологічна книга з багатьма конфліктами. Цей твір я із задоволенням рекомендувала б для прочитання тим підліткам, які заплуталися у своїх почуттях і прагнуть віднайти сенс життя, а для того потрібно зрозуміти себе, і тим дорослим, яким варто оновити свої моральні орієнтири.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:

Тетяна Качак "Русалки-суперниці: історія третя" - http://www.barabooka.com.ua/rusalki-supernitsi-istoriya-tretya/

Христя Нечитайко "Ідеальна дівчача книжка" - http://nechytaiko.blogspot.com/2013/08/blog-post_7041.html

Яна Стогова "Русалчині мрії" - http://knyhobachennia.com/?category=3&article=1086