Тамара Крюкова «Кришталевий ключ»

Категорія – фантастика, переклад
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницьке фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Тамара Крюкова. Кришталевий ключ. – Х.: Ранок, 2013. – 460 с.

Чи доводилось вам коли-небудь, щоб вас усіляко відмовляли від пригод? Зазвичай у казках подібне не практикується, і тому, коли головна героїня зібралася на пошуки Кришталевого ключа, до неї із застереженням приходить дід Пихто, вмовляє її відступитися від бажання.

А якщо не послухалася лісового мешканця, не прийняла до уваги застереження казкових істот, то не треба скаржитися, коли пригоди стануть небезпечними і зійти з обраного шляху вже неможливо. Якщо загадав бажання і, коли була така можливість, не відмовився від нього, то маєш підкорюватися міфологічним законам, за якими розгортаються події. От дівчинка і сіє при місячному світлі чарівне зернятко, з якого сходять казкові маки, які вказують дітям стежку, облямовану чарівними квітами.

Кришталевий ключ як символ має подвійне значення: це і джерело, початок живого, нового, чистого; і водночас це ключ до власного серця, бо далеко не кожен зможе випустити цей потік назовні.

Колись Кришталевий ключ напував озеро, але нині на його місці болото. Лише повернення Кришталевого ключа може повернути озеро до природного стану. А причиною перетворення свого часу було втручання темних сил, от з ними і доведеться поборотися двом дітям.

На пошуки Кришталевого ключа відправляються брат і сестра – Петрик і Даринка. Не можна сказати, що хтось із них головний, а хтось другорядний, обоє дітей важливі, вони сильніші або слабші в залежності від ситуації й усіляко допомагають одне одному в найскрутніших ситуаціях.

Дорогою дітям зустрічається багато чарівних істот, серед них ельфи, які обдаровують брата і сестру чарівними дарунками, які можна використати тільки тоді, коли прийде час. Неодноразово ці дарунки стають єдиним шляхом до порятунку. Як же можуть на шляху знадобитися місячний промінь, сонячний зайчик, рятівна соломинка, осіння павутинка, подих лісу, ковток води і дзенькіт дзвонів, про те поступово дізнаватимуться юні герої.

Їхній шлях лежить через темні підземелля, страхітливу Долину Міражів, Царство Тіней...

Потрапляють діти й у полон, й у темницю. Іноді здається, що з біди ніяк не виплутатися, і тоді особливо важливо, чи залишаються герої стійкими духом і чистими серцем.

Проти Петрика і Даринки виступає втілення темряви – відьма Морра. Зараз вона лише тінь від колишньої і хоче повернутися у світ в людському тілі. Але навіть нинішньої її могутності вистачає, щоб творити багато лиха й у нашому світі, й у потойбічному. А якщо впускаєш темряву у власне серце, то невдовзі вона може повністю оволодіти твоїм серцем і душею. Це найбільша загроза і найтяжче випробування, яке судилося обом дітям.

Але образ Морри не такий простий, як може видатися на перший погляд. Вона сильна, яскрава, цілеспрямована, хоча жорстока і безжалісна, але в іншому випадку вона б не стала втіленням злої сили. І в Морри теж є вибір, вона може зійти зі свого темного шляху, думки та емоції цієї героїні зрозумілі, близькі нам і напрочуд реалістичні.

А деякі її судження вражають своєю глибиною. Як, наприклад, вона каже про золото:

«– Ні, це не золото. Це влада, могутність. Це те, через що люди готові вбивати одне одного, продавати й віддавати. Це те, що тримає їх у покорі. От що це таке!» (С.138) – зовсім не казкова філософія.

Морра не сама, їй служить багато лихих сил, а ще людей і казкових істот, які втратили свій правильний життєвий шлях і збилися на манівці. Часом стає зовсім моторошно, як то, наприклад, коли карлики варять зілля, для якого потрібно гаряче людське серце, чи коли діти разом зі своїми новими друзями блукають туманами Долини Міражів...

Морра безжалісна і маніпулює тими, хто наважився до неї наблизитися чи опинився випадково. За її наказом з ненависті й образи майстер-гном створює дзеркало Кривди, відьма отримує ще більше влади, а майстер втрачає свій хист і стає Сердитим гномом. Тяжко йому спокутувати свій вчинок... Та за всі помилки у цьому творі кожен з героїв платить високу ціну незалежно від

Але і ті, хто протистоять Моррі, не такі добрі, як може здаватися. Наприклад, діти навіть й не уявляли, що з ними сталося б у Місті Майстрів, де мешкають гноми, якби раптом вони не довели силу своїх добрих сердець, бо ковток води з Кришталевого джерела згубить лиху людину. Хіба ж є абсолютно добрі люди?..

А далі ще страшніше, бо з іноді лячного, але зрозумілого казкового світу з ельфами і гномами діти ідуть у Царство Тіней, і там ще важче, ще страшніше, бо це землі, де панує смерть, це потойбіччя, ув’язнення в якому боїться навіть Морра. Й у відьми теж віднині немає вибору: або вона здійснить свій задум і повернеться у світ, або згине серед тіней, ставши частиною клубка поглинутих тіней, які не мають спокою і ніколи не звільняться з цього страхітливого полону.

У Царстві Теней Петрик і Даринка зустрічають перевізника душ мертвих і мешканців потойбічного світу – тіней і кошмарів. Діти вже стали частиною пророцтва і не можуть навіть на півкроку відхилитися від шляху, хоча фінал його не визначено ні для кого.

У потойбіччі ще більше казкових і міфологічних істот: Та, Котра Бачить; Хранитель Часу; три сестри, які спочатку жили у палацах драконів, а тоді стали володарками у Царстві Вічного Заходу, Срібному Царстві і Царстві Світанку; кінь дводушник, який наполовину кінь, а наполовину вовк; велетні, дракони, перевертні, богинки, берегині; крилатий кінь, якому потрібно читати вірші, щоб він летів далі; і багато інших не менш дивних чарівних істот, лихих і добрих.

А наприкінці чекає камінь Алатир, під яким починаються усі джерела Землі.

Одним словом, чим далі, тим лячніше і тим цікавіше, сторінка за сторінкою...

Єдине вагоме зауваження є в мене швидше не до цього твору, а до видавництва: з якого дива відносити цей твір до серії «Дівочі історії»? Нічого «дівчачого» у цій книзі немає, а обидва герої, і хлопчик, і дівчинка, цілком гармонійно співіснують й однакового глибоко промальовані. Поставивши на обкладинку «Дівочі історії», видавець зробив так, щоб хлопчики ніколи не взяли до рук цю книжку. Бо про що ще може бути в книзі з таким визначенням, як не про «сопливе кохання»?

Сумно, що за рахунок гарної книги насаджуються стереотипи.

Також є зауваження і до перекладу та верстки, бо в тексті часом зустрічаються русизми, російськомовні звороти, а іноді верстка трохи пливе і незрозуміло, хто каже ту чи іншу фразу.

Проте, не зважаючи на ці зауваження, книга захоплює, і хочеться залишити її на своїй полиці.

Висновок: Глибока психологічно-пригодницька, філософська історія, де потрібно не лише дійти до кінця шляху, але і не згубити себе.

Яна Стогова

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли і відгуків.