Володимир Рутківський «Потерчата»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – психологічна проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Володимир Рутківський. Потерчата – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2013. – 256 с.

Про страхіття війни написано багато, але коли про такі страшні часи розповідає дитина, то це сприймається зовсім не так, як би сприймалася розповідь дорослого. Головний герой «Потерчат» – сам автор, відомий український дитячий письменник Володимир Рутківський. Автор не ховається за своїм героєм, а наче крізь темряву, тримаючись за нитку, поринає у свою пам’ять, частина якої ховається в імлі, бо про страшне важко згадувати.

Перший крок у минуле – це спогад про райські яблучка, які майже неможливо їсти, бо вони кислі, але з них варять незабутнє на смак варення. Перевелися такі яблука на Черкащині, їх замінили новітні сорти, і цим невигадливим образом показано, що і надалі книга будуватиметься за принципом протиставлення минулого, які незворотно пішло, і сучасного. Їжак на перших сторінках несе райське яблуко, він побував у далекому краї, і такий самий їжак проживав у головного героя твору майже сім десятків років тому.

Твір цікавий за своєю структурою. Часом здається, що в руках головного героя ліхтар, яким він висвічує обмежений простір, таким чином подаючи свої спогади, яскравими фрагментами змальовуючи трагедію своєї країни. І водночас герой – це дитина дошкільного віку, яка не думає про долю свого народу і не будує стратегії перемоги у війні. Для дитини світ обертається навколо неї, і тому показуються виключно ті події, які емоційно важливі для головного героя. Іноді здається, що це егоїстично, та саме так і сприймають світ люди, але тільки діти мають сміливість щиро зізнатися про це.

«Потерчатами» називають нехрещених дітей. Раніше таких нещасливих дітлахів було дуже мало, і лише ті, хто вмирав до хрещення через якісь біди або хвороби. Але за радянської влади дітей перестали хрестити, і таких потерчат стало дуже багато. Все їхнє життя «без хреста», і це гнітить покоління, народжене за безбожної влади.

І справедливе запитання головного героя: чи діти, яких «розірвало бомбою» чи «убито кулею», так само потерчата, як ті, яких розірвали хижі звірі, чи ті, які потонули в болоті? А як бути з тими, хто помер від голоду? Вони теж потерчата?..

Братик головного героя, Вікторик, таке саме потерчатко, невинне дитя, яке народилося перед війною. Володимир ставиться до нього з любов’ю, але і з ревністю, й іноді навіть думає, що краще було б, якби Вікторик помер, тоді б мама любила його більше, а так вона зайнята малим, і це дуже гнітить головного героя. Жорстока дитяча логіка...

Штрихами змальовується ситуація в країні, згадується трагічне минуле: петлюрівці, з якими пішов один з мешканців селища; бабця крадькома молиться; дід читає святе письмо і шанує козацтво, бо козак загине, але не здасться ворогу.

Але тому протиставляються такі солодкі «київські помадки», які зникли разом із уламками старого світу під впливом розширення Радянського союзу. І поява цього солодкого раритету за багато років потому виявилася оманою, бо цукерки мали зовсім інший смак.

Так само штрихами змальовується і страшні дні війни: діти, які виловлюють боєприпаси зі ставу; односельці, що голосять по своїх братах і чоловіках; загиблі у землянці поранені військові; солодкий запах від убитого червоноармійця; вкрадені іграшки; морожена картопля, яка не лізе до горла, і вкрадена кашка, приготована для братика; приставання до вродливих жінок, що ті змушені себе нівечити, щоб на них не звертали увагу; гидкі жорстокі поліцаї і старости; енкаведешники, що катують жінок і можуть навіть дітей живим щитом під кулі повести, щоб спробувати упіймати свого ворога; та й не менш гидкі діти, які копіюють поведінку дорослих; навіть дитячими іграми та мріями стають фантазії про вбивства ворогів і поліцаїв.

Деякі деталі настільки пронизливі, що вражають своєю глибиною і можуть бути подані лише через дитяче світосприйняття:

«А я взагалі намагаюся не звертати на ту церкву ніякої уваги, бо вона закрита. Тільки весь час дивлюся, коли ж побудують той паркан, котрим радянська влада відокремить нашу пирогівську церкву від усієї держави» (С.18)

Або:

«Я хотів розповісти мамі про вбитого червоноармійця, проте передумав. Я вже не раз бачив, що мамі стає дуже зле, коли вона бачить вбитого. Тоді вона одразу ж хапається руками за горло, ніби її починає нудити, і кидається подалі від нього. Так вона вчинила тоді, коли ми з однією тьотею побачили неподалік від дороги точнісінько такого ж червоноармійця. Тьотя тоді сказала, що той загинув, як герой. Як герой, от. А татко ще до війни мені якось казав, що герої – то найкращі, найвідважніші люди, їх треба любити і поважати. Саме так – любити і поважати, а не хапатися за горло і втікати від них» (С.44-45).

Протягом усього твору далекий батько героїзується, а близька матір, яка бореться за життя своїх дітей, часто ввижається ворожою, незрозумілою, чужою. Вона навіть стає для дитини персонажем жахливих снів впродовж тривалого часу, а сама матір страждає і плаче. І від цього вдумливому дорослому читачеві сумно і боляче...

Особливо боляче, коли спільної мови не знаходять рідні люди, згадують старі образи замість того, щоб об’єднуватися і боротися.

Але війна неоднозначна, складна і жахлива. І хіба ті німці, які дають дітям солодощі, потім не виконують накази, страчуючи людей? І чи ті «наші», які допомагають людям, не діють так само страшно, як і ті, кого вони називають ворогами? А ще є третя сторона, яка бореться за незалежність України... Війна – це завжди жахіття, і потрібно її припинити, але не ціною своєї свободи. І лише коли сам стикнувся з цим злом, зможеш зрозуміти, наскільки це страшно.

Війна ж не відпускає того, хто зазирнув у її безодню. Так і батько Володимира наприкінці життя підсвідомо досі знаходився серед жахіття, яке пережив замолоду. І це також по-справжньому страшно...

«Потерчата» – це «дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчилися», як зазначено одразу після назви твору. Важко сказати, що це книга для дітей, я думаю, що насамперед її варто читати дорослим, розмірковувати і думати про минуле, сучасне і майбутнє.

Людство прагне самознищення і спливає кров’ю у війнах, і найгірші вороги – зрадники, які потім і стають поліцаями. Хіба ми в черговий раз не вивчимо цей урок, що він має наново повторюватись у нашому житті?..

Висновок: Дивовижна книга про війну, написана через світосприйняття дитини. І найбільше вражає, що це не вигадана історія, а сповідь і, можливо, найголовніша книга Володимира Рутківського. Книга велика, у ній зашифрований цілий світ, і про неї не так просто розказати, туди треба піти самому, хоча це й лячна подорож.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:

Тетяна Качак "Знакова книга Рутківського" - http://www.barabooka.com.ua/znakova-kniga-volodimira-rutkivs-kogo/

Олександр Гаврош "Характерник літературного степу" - http://litakcent.com/2011/02/02/harakternyk-literaturnoho-stepu/

Наталя Марченко, Валентина Вздульська, Тетяна Качак та ін. "Володимирові Рутківському - 75!" (фрагмент) - http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/103