Олександр Есаулов «Канікули для Інформи»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – комп’ютерне фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Олександр Есаулов. Канікули для Інформи. – К.: Зелений пес, 2007. – 376 с.

Олександр Есаулов. Канікули для Інформи. – Х.: Фоліо, 2013. – 235 с.

Нині дуже популярно поєднувати технічний прогрес із різноманітними комп’ютерними заморочками. «Канікули для Інформи» – не виняток.

Хто така Інформа, стає зрозуміло одразу. Вона принцеса, донька не когось там, а справжнього «Великого Процесора», а в її світ можна перейти через особливий портал та екран монітора.

По той бік екрану – Заекрання – типовий фентезійний світ, але з апгрейдом, бо замість чарівництва там програмування, магнітні захисти, а дехто вміє переходити у «формат чистої цифри», і це дуже круто. Окрім того, в кожного місцевого феодала, чаклуна чи правителя є свій персональний комп’ютер, і чим більше у того персонажа влади, тим крутіша у нього машина. Є там Долина Жорстких Дисків, Глюкландія, остання особливо мене потішила.

Здавалося б, химерна мішанина, але це працює і сприймається цілком адекватно.

Так ось, Інформа, люба донечка Великого Процесора, має забаганку провести канікули у нашому світі і через екран монітора свого товариша Сергійка потрапляє у сучасний Київ. Й одразу їй не щастить, бо листування підлітків випадково перехоплює хакер Костик, вирішує зрубити грошенят і разом із недолугими друзяками (чітко за шаблоном жанру) викрадає нещасну спадкоємницю.

Й ось тут починається найцікавіше, бо у гру приходить головний злодій – жахливий комп’ютерний вірус Макровір, такий собі аналог «найбільшого» і «найтемнішого» зла у всесвіті. Знов-таки, за законами жанру, він прагне влади у віртуальному світі, і здобуватиме її будь-якою ціною. Костик і компанія стають його підлеглими, але скоріше можна назвати їх заручниками, бо Макровір мальовничо продемонстрував, яку владу має й у нашому світі над тим, що ми називаємо матеріальним.

З деяких натяків читачі дізнаються, що Макровір вже пробував здійснити свої плани, але програв війну. Тоді загинула матір Інформи, і деякий час всі думали, що Макровіра стратили за його злочини. Але вірусів складно позбутися повністю, і про те відомо кожному у наше комп’ютерне століття. Сергійко і його друзі зіграли дуже важливу роль у тій війні, за що отримали славу і пошану. Як я розумію, тоді теж ворогам Макровіра було непереливки.

Спочатку пошуки Інформи, сам Макровір, Костик зі своїми йолопами-друзяками викликають посмішки, але поступово втягуєшся в сюжет і бачиш, що за гумором ховається багато значно цікавішої інформації і навіть філософії. Особливо це помітно ближче до закінчення, але таємниць не розкриватиму.

З тонкою іронією автор показує, наприклад, якою недолугою є мова тих, хто вважає себе «крутієм», бо той же лист, написаний з вимогою викупу за принцесу з усіма тими «чуваками», «герлами», «лимонами» і «бабками» люблячому батьку довелося розшифровувати за допомогою купи словників.

Також прикольно було спостерігати, як Великий Процесор пробував підтвердити свою крутість завдяки написам на футболці чи як принцеса Інформа сприймає наші електрички. Над тим, як мешканці віртуальності роздумують про сенс наших розважальних програм чи фільмів, я відверто реготала. Цікаво подивитися на наш світ з такої точки зору...

Весь роман – карколомні гонитви, детективні пошуки і пригоди з постійними переходами зі світу у світ. І часом ці пригоди справді небезпечні. Але тут знаходиться місце й серйозному, і часом мимохідь кинуті фрази про перекладання відповідальності на інших, одиниці виміру вірності, природу зла, яке зростає на байдужості і невтручанні, роздуми про справжню велич, яка вимірюється аж ніяк не кілограмами, чи той ризик, на який іде Сергійко разом із друзями, щоб завадити Макровіру, змушують замислитися над багатьма зовсім не віртуальними проблемами.

Великий Процесор, Архіват, Маплата, Макровір, Чипсет, Дроник, Чіп Озу, брати Лінокс і Юнікс, а ще віруси Стелс і Троян (ще та парочка, і вони мають людські аналоги в нашому світі) і багато інших цілком залежні у своїх іменах від комп’ютерних деталей і понять. Але сила декого з них у нашому світі непереможна. Закони ж Заекрання мають свої важливі винятки для людей з нашого світу. То хто ж реально сильніший? Прибульці з віртуальності чи люди?

І тому єдине, що постійно заважало і дратувало особисто мене, – це неможливість зрозуміти, який з цих двох світів первинний, а який по-справжньому залежний: наш чи Заекрання. В повну паралельність теж не дуже віриться. А ще ці всі «глюки», як синонім до «людей»... Хоча в цілому таке пробачається, бо читати було цікаво, і я щиро сміялася і співпереживала.

Висновок: Цікава пригодницька історія про дружбу і сміливість. Можна добре розважитися, але у цій книзі деякі вдумливі читачі знайдуть і філософські та психологічні родзинки.

Маргарита Крук

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли і відгуків.