Сергій Оксеник «Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – пригодницька фантастика
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Сергій Оксеник. Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий – К.: Коник, 2012. – 200 с.

Світ, описаний у цій книзі, водночас схожий і не схожий на наш. Оскільки це фантастика, то у ній поєднуються фантастичне і реальне. Від фантастики взята постапокаліптика, коли під час страшної епідемії більшість людей загинула, людські міста перетворилися на руїну, а ті, хто зміг пережити це страхіття, змінилися, живуть відокремлено і між поселеннями майже немає комунікації.

Окрім того, у людський світ прийшли казки, лячні і часто незрозумілі, тепер тут можна зустріти перевертнів, русалок, Бабу Ягу і Лішака, а у нових поколінь проявляються незвичайні здібності.

Від нашої реальності книга збагачується екологічною тематикою, пропагандою здорового способу життя, коли людина живе у гармонії з природою, а не виснажує її, як робимо це ми, живучи у суспільстві споживання. Твір наче натякає, що всі наші недалекоглядні дії можуть призвести до таких самих наслідків, як описані тут.

Головних героїв двоє – Лисий, якого діти називають Лесиком, і Леля, рудоволоса красуня. За описами дівчинка схожа на казкову відьму, і як згодом виявляється, вона справді має відьмацькі здібності, а чарівні речі, як то ступа Баби Яги, слухаються її якнайкраще.

У Лисого є місія: він має дістатися до Руїни, покинутого мегаполіса, і знайти там речовину, яка очищує воду. Для цього хлопчика тренували кілька років. Селище Лисого гине, бо вода стала непридатною для вживання. Але, як згодом виявляється, люди самі винні, засмітивши джерело. Та не лише це джерело, але й багато річок стали отруйними, неначе вода, символ життя, змінилася разом зі світом, і можливо, ця зіпсована вода також є причиною хвороб людства.

З поселенням Лелі теж сталося лихо – на нього напали вовкулаки, усіх дорослих убили, а дітей забрали в полон. Кажуть, вовкулаки роблять з людських дітей таких, як вони. Леля разом із Лисим, якого зустріла в лісі, йдуть по сліду вовкулаків, щоб врятувати малих, серед яких є й молодший брат дівчинки.

Світ, у якому живуть Лисий і Леля, дуже жорстокий. Там убивають, часто і безжалісно. Зброєю володіють навіть діти, і часом видається, що убивства сприймаються деякими персонажами, як ми б сприймали комп’ютерну гру. Та й вік старших дітей, а це близько дванадцяти років, теж не викликає довіри, оскільки психологічно всі вони значно старші. Але таке сприйняття буде лише у тому випадку, якщо не придивлятися, бо інакше у такому хворому світі, який стояв на межі загибелі, бути не може.

У селищі Лисого люди втратили імена, не вміють читати і живуть одним днем. У поселенні Лелі, яке мешканці називають Вьоскою, змінилася мова, й багато слів вони вимовляють наче з акцентом. А дорогою діти зустрічають людей, які живуть у підземеллі за законами військово-бандитської організації. Щоправда, їхній ватажок має побратима-орла, і це дає йому безсмертя. Тільки якщо убити його та орла одночасно, обоє загинуть. Ця організація тероризує навколишні поселення, забираючи звідти дітей і виховуючи за своїм законом.

Іноді навіть починаєш сумніватися, хто жорстокіший – вовкулаки, які сприймаються як хвороба людства, чи ці люди з підземелля, які також себе втратили.

А дехто з людей, схоже, після епідемії змінився настільки, що за своєю природою наблизився до казкових персонажів. Надзвичайно довго живе Інженер, який нині мешкає на Руїні, та й Баба Яга із Лішаком, який може перетворюватися на сову, судячи з їхньої мови, колись теж були людьми, хоча тепер, як і всяка нечисть, бояться срібла.

Це світоглядно паралельні світи, що постійно перетинаються в реальності твору, але емоції і страхи усіх цих схожих і не схожих на людей істот – подібні, хоча і проявляються по-різному. Усі відчувають біль, бояться незрозумілого і не довіряють іншим, ніхто не хоче помирати, кожен захищає рідних і друзів... Як вирішити, кому жити, а кому ні? Як ужитися разом у розтрощеному світі? І чи можна звикнути, що від твоєї стріли, від одного поруху пальців залежить чуже життя? Перша книга цих відповідей не дає.

А є у цьому світі і зовсім чудернацькі персонажі. Як то ядучі жаби-стрибунці, які, мов листя, ростуть на материнці, охороняють її, проростають новими материнками, якщо знищити їхню, і зріють, мов їстівні плоди, коли поцілити їх стрілою. Або зграї розумних пацюків, гриби з отруйними спорами чи велетенські хробаки, що можуть приваблювати жертву, тягнучи до себе її тінь.

Головним мотивом твору є екологія, але не тільки природи, але і свідомості, бо інший, нездоровий спосіб життя призводить до трагедії.

Особливо яскраво це самознищення цивілізації показане, коли герої забрідають на поле, де лишилися танки та інша техніка, що нині іржавіє і тхне мазутом. Ці рештки – символ минулого, де люди жили тільки для себе, а нині вони просто стоять собі, мов дивні мертві істоти.

Якось Леля розповіла, що люди минулого виливали у ріки брудну воду, отруювали повітря димом, вирубували ліси. І хоча вони робили різні чудернацькі речі, такі звичні для нашого сучасного побуту, вижити вдалося тільки тим, хто зміг жити в лісі. Лисий же натомість дивується, бачачи витвори людей минулого, і не розуміє, нащо обмежувати ріку греблею і як взагалі таке можливо, як можна було жити у великих містах... Піщинки історичних відомостей розпорошені між поселеннями, але майже всі наукові знання таки втрачена невідворотно.

У своїй подорожі діти дорослішають, вчаться ставити запитання і відповідати на них, вони багато дізнаються і бачать. Для багато кого з них починається нове життя, де потрібно обирати, піклуватися про інших і бути відповідальним. Дружба і щирість дуже важливі для вживання, і, як виявляється, сильніші за підступність, силу і жорстокість. Треба навчитися дружити, а не воювати, подолати взаємну ненависть і недовіру, і тоді можна буде жити разом – ось та істина, яка відкривається головним героям, хоча втілити її на практиці вкрай складно.

А наприкінці навіть починає промальовуватися конфлікт поколінь, бо майбутнє за новим поколінням, а не за старшими, хто так і не навчився мислити інакше і надалі буде занапащати свою планету.

«– Кожна людина колись була дитиною, – відповідав Інженер. – І її талант був з нею від самого народження. Його можна розвинути або не розвинути, і він помре. Людина дорослішатиме, набиратиметься досвіду або, як дехто стверджує, мудрості, але таланту знайти вона вже не зможе. Він не відроджується» (С.191).

Чи розвинуть свої таланти діти? Чи втратять, як і багато хто до них? А це так часто відбувається й у нашому сучасному світі...

І, можливо, секрет розкриття таланту у тому, що його треба спрямувати на порятунок і допомогу іншим. Талант не може служити тільки тобі. Певно, тому Лисий бачить свою зірку, лише коли робить щось справді визначне у своєму житті. І вік для вчинку значення не має.

А далі... далі буде...

Висновок: Ця пригодницька фантастика жорстока і не солодка, у ній не шкодують ні героїв, ні емоції читача, у деяких моментах книга психологічно дуже складна, і до цього потрібно бути готовим від самого початку. Поки незрозуміло, про що саме розповідатиметься у другій частині, але думаю, що вона буде не менш цікава, ніж початок цього фантастичного циклу.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:

"Книжная полочка. Сергій Оксеник «Лісом. Небом. Водою»" - http://www.uaua.info/leisure/news-36151-knizhnaya-polochka-sergiy-oksenik-lisom-nebom-vodoyu/

Bewundert "Відгук" - http://www.livelib.ru/book/1000973186