Марія Конопніцька «Про краснолюдків та сирітку Марисю»

Категорія – для малечі, переклад
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Марія Конопніцька. Про краснолюдків та сирітку Марисю. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2004. – 176 с.

Неймовірно гарно проілюстрована казка польської письменниці Марії Конопніцької уводить читача до свого світу з перших сторінок. Атмосфера казковості, дива, яке живе поряд, передана настільки правдоподібно, що мимоволі і сам починаєш дослухатися до нічних шерехів та вдивлятися у блискітки – раптом то миготять чарівними вогнями коштовності казкового народу. Сховане недобрими людьми багатство має очищатися щонайменше сто років.

Та це не лише заховані людьми скарби:

«– Усі ті скарби беруться в землі з того, що покине й занедбає людина. Хвилини змарнованого часу перетворюються на сапфіри, окрушини неспожитого хліба – на найясніші перли, рештки сили, яка не перетворилася на добро ні собі, ні іншим, стають щирим золотом. Якби людина не губила й не занехаювала таких окрушин, ті скарби належали б їй. А так вони відходять у землю. І ми їх там пильнуємо» (С.59) – каже чарівний народ.

Тільки володіти тими скарбами людина не може, для неї вони перетворюються на мотлох. І лише зерно – справжнє живе золото.

Але про саму казку. Хто такі краснолюдки і чому вони так називаються? Це народ маленьких чоловічків, які мешкають поруч із людьми, часто в людських оселях, і люблять вдягатися у червоні плащі. Інколи їх можна сплутати з домовичками, але якщо придивитися, то можна одразу побачити, що краснолюдки – це духи землі, один з уламків язичницького світогляду, про що красномовно свідчить історія краснолюдків: вони мають піти, коли християнство прийде на їхню землю. Колись їх навіть називали божатами і завжди залишали в хаті смачну їжу, а краснолюдки піклувалися про господарство таких вдячних господарів.

У краснолюдків є король, він милостивий, розумний і добрий. Лелітко гарно править своїм народом і прагне допомагати людям. Він мудрий – ось як король краснолюдків каже про багатство:

«– Чоловіче! Коли б ти не половину, а тисячну часточку від тих скарбів мав, було б то твоєю згубою! Велике багатство долає людину, як велика недуга. Силу з його тіла забирає, дух із грудей витискає, з доброї путі збиває» (С.58).

Краснолюдки допомагають тільки тим, хто не ліниться, селяться у добрих людей. Вони ніколи не зроблять чогось не з власної волі, та всіма своїми силами потай допоможуть тому, хто прагне працювати.

«І яка лише в хаті робота є, в усьому помагають. То масло за господиню зіб’ють, то хліб розчинять, то напрядуть такого чудесного прядива, що воно на щире срібло перетворюється. Часом і з хати вийдуть, до стайні завернуть, коня гриву дрібненько позаплітають, гребенем вичешуть так, що шерсть аж лисніє» (С.56).

Саме тому король Лелітко спочатку домагається, щоб селянин Шкробик полюбив свою землю, і вже тоді краснолюдки піклуються про його коня, разом з чоловіком рубають коріння і копають землю.

Та побачити краснолюдків на землі можна лише влітку, та й то тільки дітям, а коли настають холоди, вони зникають під землею і там переживають зиму. Ось саме з такої зими і починається ця казка, коли придворний хроніст відправляється нагору, щоб дізнатися, чи близько весна, бо від холоду краснолюдки дуже потерпають, і навіть на вусах короля замерзли бурульки.

Теревенько-Венько – ще той мудрагель і вигадник. Наочно читач бачить, як він фальшує історію, лише відштовхуючись від реальних подій. Так чинити неможна, і саме життя приводить Теревенька до підступного злого лиса Шпондерока. Теревенько спокушається перами, які йому обіцяє подарувати лис, не думаючи про наслідки прохання, яке до нього має злодій.

Ця казка жорстока, але дуже справедлива, і тому й Теревенько буде покараний за свою спокусу і матиме нагоду навчитися розповідати справжні казки та історії, а не вигадки, бо його рукописна книга обернеться на попіл. На самоті доведеться мандрувати бідному хроністу, бо його народ піде зовсім іншим шляхом.

Інший же герой, хом’як, заплатить значно більшу ціну за байдужість до тих, кого добре знає, за бажання залишитися в стороні і навіть не спробувати завадити біді і підступу. І здавалося б, нащо мати слово на суді, коли злочинця треба покарати за крадіжку зерна, збереженого заради доброї справи, але й злодій може мати причини для злочину, і таке слово може врятувати чуже життя... Складно й часом зовсім не казково і по-дорослому. Особливо зважаючи на недавні події сучасної історії...

Так показано, що і краснолюдки, і тварини платять за свої погані вчинки однаково суворо. Але не всі герої погані. Інший краснолюдик Підземко, навпаки, допомагає сирітці і стає її щирим товаришем. Він також пішов виглядати весну. Хоча якби Марися не мала сили духу, не здолала б вона важкий шлях, не повернула б своїх гусей і не знайшла б нову родину. За добро життя віддячує добром, за зло – злом, за погані вчинки отримуєш кару, а за добрі – нагороду. Цей принцип вселенської справедливості дотримано у творі повністю.

Ця книга викликає багато думок і почуттів, у ній, наче завдяки чарівництву, зупинилася мить переходу від прадавніх вірувань до христианізованої реальності. Щось дивовижне, що торкається серця, є у приході Весни, яка у подобі вродливої дівчини ходить землею, або коли Бабуся-цілителька збирає трави, щоб порятувати пораненого власною зарозумілістю співака, і якісь неймовірні враження приходять з підсвідомості, коли бачиш королеву Татру, дволику, мов міфічний Янус, страшну і могутню й водночас добру і милосердну.

Та якими б могутніми не були прадавні сили, без праці нічого не буде.

«Хліб буде там, де панував голод, а де була ніч, там зійде світанок. Однак саме ви допомагали світлу» (С.171) – звертається до своїх підданих король Лелітко.

Глибока, філософська і по-справжньому казкова, ця книга дихає життям і занурює у неповторний міфологічний світ. Може, й справді десь поблизу ховаються наші помічники, які чекають на працьовитих і добрих людей, кому можуть допомагати по життю?

Висновок: Надзвичайно глибока та яскрава казка, що буде цікавою не лише дітям, але й дорослим, які замислюються над сенсом буття і причинами людських вчинків.

Наталія Дев'ятко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.