Сергій Гридін «Федько у пошуках чупакабри»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницька фантастика
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – добре

Сергій Гридін. Федько у пошуках чупакабри. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2012. – 176 с.

Третя частина пригод Сашка Біленького, Петра Професора і Віруса Федька відбувається у реальному світі. Та цей світ має казкові характеристики: тут звірі розмовляють і думають, як люди, що значно впливає на їхню поведінку.

Головний антагоніст – міфічна чупакабра, на яку полюють хлопці. Але насправді страховиськом із чуток виявляється свиня Нюра, хоча й не звичайна. Бо це свиня баби Сеньки, дуже схожої по опису на відьму. Ще той свинтус, що йде до мети, як танк, і за нею неможливо спостерігати без сміху. Це просто неймовірна свиня!

Починається ж твір з того, що хлопці разом із псом Маркізом їдуть у село до родичів Сашка. Село змальоване із властивим українцям гумором. Чого вартий хоча б колоритний дід Ілько! Такий собі вуйко-партизан, який розмовляє приказками, частину з яких адаптує під ситуацію.

Приємно, що село і місто не протиставляються, а село щиро оспівується:

«Хлопчик любив їздити до тітки. Ех, і добре ж устати вдосвіта, взяти вудки і повитою туманом доріжкою вийти до паруючої річки! Дивитись, як піднімається сонце, слухати плюскіт риби та насолоджуватись повітрям, яке так і хочеться намазати, наче масло, на скибку білого свіжоспеченого хліба...» (С.8).

І єдине, що неабияк засмучує Сашка, – довга відсутність товариша, любого Віруса Федька, який залишився у віртуальному світі. Читач теж із нетерпінням чекає на появу Федька. Дуже довго чекає. Аж до восьмого розділу! А їх усього тринадцять...

Окрім уже відомих читачеві Сашка і Петрика, до цієї історії долучається малий Павлуша, розвинений не на свої роки, серйозний і розумний. Хоча він, особисто для мене, так і не замінив Федька.

Саме з комп’ютера Павла з’являється Вірус Федько, що спричиняє вибух читацької радості. Та одразу на читача чекає і розчарування: ми так і не дізнаємося, що відбувалося з Федьком у віртуальному світі, і це дуже сумно, наче з книги вирвано жмут сторінок.

Але є і безумовні чесноти. Гарно показано, що хлопці ростуть, набувають досвіду і дорослішають. Наприклад, Петрик займається на турніку, а не лише читає книжки. І друзі вже розуміють, що бути старшими не настільки й добре, а поспішати ставати дорослими нерозважливо.

Діти вписані у сучасний культурний контекст, зрозумілий юним читачам. Наприклад:

«– Та ти що?! Я – залізо! – аж притупнув малий. – Я надійний, як Гегрід. Навіть ще кращий!

– От-от! І я про це ж! – дав щиглика Павлуші Біленький. – Це ж Гегрід про Пушка проговорився, і про дракона, і про...

– Ну, нехай! – почервонів малий. – Тоді я –як Бетмен!

– От і добре. Бетмен завжди всім на допомогу приходив, отже ми підемо вмиватись, а ти тим часом допоможеш ліжка застелити! – Сашко кивнув Професору, і вони обоє чкурнули з кімнати, не залишаючи Барабашеві жодних шансів» (С.31).

Проте, літературні пізнання не обмежуються казками, кіно і розповідями про те, як діти дуріли, вдаючи з себе чарівників. Відомі героям імена Шопенгауера, Шіллера та інших класичних письменників і поетів. Таким чином, підсвідомо виховується юний читач.

Залишаються у книзі й комп’ютерні поняття та похідні від них образи. Наприклад, одного з героїв називають «Фотошопом», а Біленький каже, що «відформатував» би Павла, якби той не був йому братом, бо малий ледь не накоїв лиха зі своїм комп’ютером, прагнучи позбутися вірусів. А сам Федько по прибутті до реального світу спочатку розмовляє лексикою дамських романів (чи сайтів відповідної тематики, останнє не дуже зрозуміло).

Другу половину книги діти, як справжні детективи, шукають козацькі скарби, на які полюють і дорослі «чорні археологи», не менш небезпечні, ніж пірати та шмиги з попередніх книг. Десь тут мають бути скарби, бо звідки ж узятися на клумбі коштовній старовинній монеті? Хлопці нариваються на неприємності в межах селища та в лісі поблизу Чорного озера. Свиня Нюра і Федько знаходять спільну мову. А що ж скарби? Скарби таки десь є, чекають свого часу...

Висновок: Гарна книга з великою кількістю гумористичних сцен, але, на мою думку, дещо поступається у драматургії та насиченості попереднім частинам.

Наталія Дев’ятко

Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.