Галина Павлишин «Унікальна картоплина»

Категорія – для малечі
Вік основної аудиторії – 5-10 років
Жанр – казка
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – жахливо

Галина Павлишин. Унікальна картоплина. – К.: Грані-Т, 2008. – 72 с.

Від цього збірника особисто у мене залишилися вельми неприємні враження. У ньому надзвичайно гарні малюнки, які сподобаються ледь не кожній дитині (хоча іноді сумніваєшся, що художник таки читав, а не малював по завданню). Але всередині... Всередині твори аж ніяк не для дітей.

Можливо, щось подібне зацікавило б дорослих, якби було чіткіше оформлене у притчі, бо це є суто іронічна проза.

Та всьому свій час.

Перша казка «Економія слів». Головний герой – Бук, який не договорює фрази до кінця, тому постійно когось ображає. Як такої моралі у творі немає, бо Бук вирішує більше розмовляти лише з тої причини, що інші можуть не дізнатися про його «геніальні думки», а не тому, що щось зрозумів чи вирішив по-справжньому вибачитися.

Друга казка «Краси не сховаєш». Тут іще менше тексту, який можна читати дитині. Базових ліній дві: жаба Кумка і квіти, які жаба вважала значно менш гарними, ніж вона сама; і нерозділене кохання між квіткою і Водяником та жабою, яка вирішила стати його дружиною.

Жаба вихваляється і живе за законами сучасного світу: принци – це вже не модно, модні патлаті рокери, а ще цінніше багатство, яке має Водяник. Жаба, як «справжня жінка», шукає шлях до чоловіка виключно через шлунок і поводиться, як нахабна підлабузниця. Бридко.

У творі наявний сексуальний мотив: «Водяника шматувала ревність, коли Вітер огортав Квітоньку, Сонце цілувало його листя, а Дощ омивав стебло. Усі вони теж захоплювалися красою Квітоньки, проте це були радше дружні почуття» (С.12-13).

Але закінчення цього твору мене просто обурило! Квітонька умирає, Водяник ховає її, а тоді іде, щоб повіситись на липі. Оце так дитяча проза!

Казка «Найдорожчий скарб». Головний герой – Арлекін, який завжди прагнув головних ролей, а у важку хвилину попрохав волі. На прикладі іграшок зроблена спроба показати різні соціальні ролі, але закінчення казки дивує. Замість того, щоб допомогти товаришці, через яку він і попрямував до чарівного млина, Арлекін пішов на сцену нового іграшкового театру. Магія млина нівелюється закінченням казки, у яку втручаються люди.

Казка «Нора» теж не має чіткої моралі. Точок зору три: сніжинки, ховрашок і камінь. У кожного свої думки: сніжинки сваряться, ховрашок чекає на друзів і думає про подарунки, а камінь вередує. Якоїсь системи у цих думках немає.

Камінь спочатку закриває вхід до нори ховрашка, а тоді розколюється від перепаду температур. Якогось глибокого чи повчального смислу у всіх цих подіях немає.

Особливо мене вразило високохудожнє порівняння неба із чайним пакетиком: «А завірюха припинила наступ, і небо над ним почало забарвлюватись, як чай із пакетика. Спершу світле, майже прозоре, воно набирало легких оранжевих тонів, тоді стало багряним і безупинно темніло, аж поки не набуло свого істинного – гранатового кольору» (С.32).

Казка «Антарес». Починається твір з рисі, яка дивиться на Сонце, але рись у цій історії ні до чого. Казка присвячена любовному трикутнику зірка Антарес – Сонце – Метеорит.

Антарес – позитивна героїня, хоча наприкінці також прагнула покінчити життя самогубством, проте невдало.

Сонце – негативна героїня, гидка і лицемірна, що не є прийнятним для твору для дітей.

Ось як описується Сонце: «Сонце міцно закріпило за собою титул самообраної і беззаперечної володарки неба. І сталося те далебі не випадково. Воно легко сходилося будь з ким, хоча так само легко й розходилося. Було в ньому щось таке, що манило до себе й піднімало настрій тим, хто з ним спілкувався. Завдяки цим та багатьом іншим якостям Сонце мало магічний уплив на зірки, хмари, навіть на Місяць. Це миле личко всі пам’ятали завжди радісним, усміхненим та привітним. Але і його влада мала свої межі. Часом приходила Ніч...» (С.37).

Не обійшлося й у цьому творі без дивних порівнянь: «Час серед хмар тягнувся, як желатинові ведмедики: неохоче й неспішно» (С.39). Бідні ведмедики.

Казка «Унікальна картоплина». Картоплина росла, а разом з цим змінювалося її мислення: вона почала думати реченнями, а тоді навчилася абзацами. Щоправда, це аж ніяк не вплинуло на її життя. Вона виросла недолугою і непотрібною і врешті опинилася на дні озера.

У цьому творі земля асоціюється з брудом, а «унікальна» картопля унікальна й у своєму світогляді: бачила ангела, та вміє казати «Вау!» – зовсім з одної системи зображально-виражальних засобів та образів.

Казка «Вічне щастя». Гусениця прагнула знайти щастя, але так і не знайшла. Знайшла самотність. Особливо бридко стає від спілкування гусениці, яка боїться темряви, із луною, що боїться світла. Сама собі у коханні зізнавалася нещасна гусениця.

Вона боягузка і не дуже розумна. Бо як інакше сприймати подібне: «Я так боялася істот, котрих можна здолати, всього лише заплющивши очі!» (С.53). Яку модель поведінки нав’язують дитині?

А наприкінці гусениця помирає і стає щаслива навіки.

Казка «А я що казала!». Ця казка про траву, яка чекала на свого коня-принца. Дочекалася, але лише на мить. Якоїсь особливої моралі чи змісту у цій казці також немає.

А дещо й неприємно вражає: «Кулька була вже дуже й дуже високо, тому Трава вже не мала змоги за нею спостерігати, і це її неабияк бісило» (С.55).

Саме та лексика, якої так потребує дитина.

Казка «Заглай для мене, лялю!». Ця казка теж дивна. На початку і наприкінці у ній ельфи, які балакають про любов. А посередині людська родина, ще дивніша, ніж казкові створіння.

Тут є і збиткування над героїкою: «До того ж, саме тоді в дідуся був день народження. Сім’я традиційно подарувала йому Орден другого вжитку, куплений на речовому ринку, та сім троянд. Дідусь причепив Орден до свого старого військового костюма обіч інших Орденів, і сімейство Кукізів повечеряло макаронами з молоком» (С.60).

А наприкінці хлопчик ховає механічну ляльку, яку сам же й зламав. Чергова «казка» з відтінком смерті.

Казка «Залишається дожити до ранку». Тут теж про нерозділену любов: гномика до ельфійки. Почуття ці нездорові, бо гномик тішиться ними, але не ділиться.

Казка «Кругла постійність». Головний герой – каналізаційний люк.

Люк мріяв, що його життя зміниться, хотів літати. Тому і вигадав собі зміни, коли з-під нього вистрибнула жабка.

Мова героя заслуговує особливої уваги: «Люкові однак робилося від того тяжко, і він знову й знову повторював одвічну фразу: «Постійність... бла-бла-бла...» (С.68).

У цих творах багато слів, які не можуть бути у творах для дітей. Частина з них просто буде незрозумілою, а частина провокує утворення стереотипів: манера спілкування, економити слова, інтонація, компенсувати, люрексова нитка, лаконічність, геніальна думка, діло житейське, вселенська мудрість, завести сім’ю, респектабельні кандидати (це про новітніх принців), скандальний, якості, на які спирається любов, наївність, практичність, імпонувати, апартаменти, світлі моменти, меланхолійний, житейська оповідка, сатиричний вишкір, елементарна ввічливість, затятий песиміст, незвичні умови, панцир самітництва, компліменти, компанійська особа, офіційна частина для широкого кола слухачів, романтична атмосфера, повноцінна рослина, фортуна, тверді переконання й моральні настанови, учена персона, тонкий розум тощо.

Висновок: Категорія визначена відповідно до оформлення, хоча, на мою думку, цю книгу аж ніяк не варто читати дітям.

Маргарита Крук

Думка автора книги

Так, мені теж прикро, що цю книгу рекомендують читати дітям, оскільки ці казки я писала для дорослих. Щиро кажучи, я не знала, що вона включена у програму. Я з Вами погоджуюся, це дивно. Хоча шкільна програма з літератури мене взагалі дивує. Твори Вергілія, Джонатана Свіфта та Педро Кальдерона теж не складаються із простих слів та зрозумілих дитині подій, а бідні діти мусять їх читати, маючи лишень 10-13 років...

Усі права на цю книгу належать видавництву Грані-Т, і тому я не мала (як і не маю) жодного впливу ні на ілюстрації, ні на редакторські правки, ні на визначення цільової аудиторії (що прикро). Я відразу казала, що ці твори не дитячі, подібно як казки Оскара Уальда (пробачте, що рівняюся до світових класиків, однак цей приклад добре ілюструє мою думку). Твори орієновані на підлітків та на дорослих, котрі уміють робити власні висновки, а не приймати слова на віру. Так, у цих "казках" багато іронії, парадоксів і складних слів. Так я не моралізатор, я вірю, що людина мусить розуміти що таке зло для того щоб вибрати добро. Так, мені подобаються, метафори, алюзії, приховані натяки, алітерації, поетичні ритми і дивні порівняння. Ні, мені не подобаються ілюстрації до цієї книги, бо вони надто реалістичні і не передають іронії. Ні, я жодним чином не "збиткуюся", я просто показую різні точки зору.

Дякую за Ваші коментарі!

Інші думки про книгу:

Андрусяк Іван "Дорослі капості дитячої літератури - Іван Андрусяк про дитячу літературу" (фрагмент) - http://www.ukrlit.vn.ua/article1/2011.html