Лариса Ніцой «Дві бабуськи в незвичайній школі, або скарб у візку»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – пригодницька проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже добре

Лариса Ніцой. Дві бабуськи в незвичайній школі, або скарб у візку. – К. : Самміт-книга, 2016. – 192 с.

Більшість дітей ходять у школу, хтось її любить, хтось – ні. Але таку школу, як у героїв цієї книги, ще треба пошукати, бо раніше на її місці був особняк барона. Та щастя його родини було недовгим: після Першої світової війни і революції у наших краях запанували більшовики, настали голод та руїна.

Ті страшні часи не дуже зрозумілі сучасним дітям, і це природно, бо, на щастя, вони мислять категоріями миру, а не війни.

"– Цікаво, а чому барон з баронесою не повернулися додому?

– Та тоді якісь дивні часи настали. Я читав, але до кінця ще не все зрозумів. Багатих людей розстрілювали. Барон і баронеса були дуже багаті, тож їх могли так само вбити, от вони й не повернулися.

– Як це розстрілювали? За що? Через те, що багаті? Ти нічого не плутаєш?

– Ні, не плутаю! Так було! Багатих знищували, а їхні палаци руйнували!

– Тю, подуріли, таке виробляти! – обурився Люба. – Не хотів би я жити в ті часи! Дикунство якесь! От я, наприклад, хочу бути багатим, відкрити власний ресторан і дивувати відвідувачів своїми стравами. А ще я безкоштовно годував би бездомних. Хіба це погано?" (С.37).

Рятуючись від жахіть, барон вивіз свою родину за кордон, а от скарби багатія залишилися, і десь вони досі сховані. Хотіли б навчатися у школі з такою історією?

Хоча палац неодноразово перебудовували, замість розкішного парку виросли багатоповерхівки, а колишнє озеро стало стадіоном, коштовності з палацу ніхто не вивозив. Принаймні, про те ніде ніяких відомостей не знайдеш. Як відмовишся від спокуси стати скарбошукачами? Друзі теж цим спокусилися, та й хто б не схотів трохи полоскотати собі нерви?

І з тої миті на дітей чекають пригоди у стилі Індіани Джонса: приховані кнопки, таємні двері, темні підземні коридори, пастки з глибокими проваллями і захованими у стінах механізмами, які пускають смертоносні стріли, і ще багато інших загадок. До скарбу можливо дістатися лише за умови, що зможеш думати як винахідливий барон і не будеш жадібним.

У творі багато героїв. Головні – Любомир, Василинка й Олежка.

Особливої уваги заслуговує Олег. Він звичайний хлопчик. Ключове слово "звичайний". І байдуже, що він не може ходити і їздить на візку. Олег розумний, кмітливий, добрий, і списувати математику не дає, бо треба власний мозок розвивати. Він був таким самим, коли міг ходити, до хвороби. У школі Олежка – найрозумніший, і його люблять діти, а коли хлопчик захворів, вчителі почали щодня викладати йому вдома. До своєї школи він повернутися не зміг, бо споруда будувалася давно і для візків не пристосована.

До речі, візок неодноразово стане дітям у пригоді, і навіть врятує їм життя у підземному лабіринті з пастками.

Олег так само, як й інші діти відчуває емоції. Він зовсім не проти, щоб Василинка його обіймала, коли та випадково на нього впала ("Души далі!" (С.106)), а його візок стає гарним приводом для дружнього жарту: "Отак завжди! Хто на машині, того дівчата люблять більше, обіймаються з ними" (С.106).

А ще у творі є дві надзвичайні бабусі: товстушка Оля (вона ж Баболюня), яка готова нагодувати ледь не цілий світ; і тоненька, як тростинка, Галя (вона ж Галюся), яка понад усе ставить йогу, медитації, східні бойові мистецтва і здоровий спосіб життя. Від своїх бабусь потерпають Любомирчик (він же Люба) та Василинка (вона ж Вася). От тільки Василинка – онучка Баболюні, а Любомирчик – онук Галюні. Василинці більше до вподоби життя бабусі Галі, а Любомиру – навпаки. А натомість бабуся Оля прагне нагодувати Василинку всілякою смакотою, дівчинка не дається, і більшість продуктів з’їдає Любомир. Натомість хлопчик тікає від бабусі Галі, щоб у черговий раз не присідати, не відтискатися від підлоги і не робити інших фізичних вправ. Із такими бабусями не страшно й у вогонь, і у воду пірнути. Їм навіть лабіринт з пастками пройти заввиграшки!

Ця невідповідність очікувань любих бабусь щодо своїх нащадків створює безліч комічних ситуацій. А в кого виникне запитання: чого це діти живуть не з батьками, то відповідь проста – вони з родин науковців, які часто змушені їздити за кордон, де викладають іноземним студентам.

Ще у школі є багато позитивних вчителів, а очолює незвичайний заклад "невгамовна" директорка Світлана Миколаївна, яка "завжди щось вигадує для своїх учнів та їхніх батьків" (С.21), і дисципліна в її школі залізна, а вигадки цікаві.

Неординарні й інші педагоги. Класна керівничка трьох друзів Людмила Петрівна, знана як "Дюймовочка", бо "маленька, худенька, тому й дістала таке прізвисько" (С.22), а фізрука Дмитра Івановича прозвали Шварцнеґґером, бо дуже накачаний й "схожий на Термінатора" (С.22), і йому таке прізвисько неабияк подобається.

Атмосфера у школі настільки дружна, що між собою товаришують старші і молодші школярі.

На противагу всім цим добрим героям зустрічаємось із двома бандитами Гунею і Клунею, які також полюють на баронські скарби. Вони беруть у полон вчителів і катують їх лоскотом. Не смійтеся, насправді звичайна пір’їнка є страшною зброєю у руках зловмисників, і це не жарти. Вони ж зневажають Олежку, бо той на візку. А даремно, бо важливо, що у людини в голові і в серці. А ще – які у неї друзі.

Разом можна здолати всі негаразди, а добре ставлення може змінити й найпоганіших людей. Це теж один з уроків, який дає цей твір дітям.

І нехай казка триває, а наша реальність змінюється як у творі, хай і не завдяки диву знайденого скарбу. Щоб у дітей були гарні школи, в яких разом навчатимуться різні діти, і ті, що можуть бігати на стадіоні, і ті, що їздять на візках.

Ще хочу звернути увагу на цікаву деталь наприкінці твору, яка пояснює, чому друзям таки вдалося здобути скарб:

"То як ви думаєте, чому їм так повезло? Здогадалися? Та тому, що Олежка не в телевізор зранку до ночі втикає, і не в Інтернеті з ночі до ранку зависає, хоча це він теж любить. Найбільше Олежці до вподоби читання! Це ж він вичитав легенду про їхню школу, про барона, про кохання й про скарб, а далі – справа техніки: вираховуй, де той скарб лежить. Головне, про нього дізнатися! Не прочитав би, не дізнався б, не шукали б, не знайшли" (С.190).

Ось такий гімн читанню, яке може стати ключем від шляху до неймовірних пригод.

Книга дуже динамічна і кінематографічна, було б цікаво побачити її екранізацію.

Висновок: Гарна гумористична історія з багатьма пригодами. У цьому світі рівно ставляться як до звичайних дітей, так і до тих, які мають особливі потреби, і це важливий виховний момент.

Наталія Дев'ятко

Інші думки про книгу:

Андрій Курков "Забагато бабусьок і замало дітей" - https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/11/161117_jr_book_2016_kurkov_nitsoy