Олег Чаклун «Іскра»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже погано

Олег Чаклун. Іскра. – К.: Фонтан казок, 2014. – 86 с.

Я читала цю книгу двічі, щоб хоча б спробувати зрозуміти смисл написання цього твору. І, щиро кажучи, мені це не вдалося. Що ж тоді казати про дітей, яким вона начебто адресована.

Книга явно подарункового формату, тонка, кишенькова, але з величезними шрифтами: чи то власне для дітей, чи то для дорослих, які повільно читають і, певно, повільно думають.

В анотації ставиться запитання: що потрібно, щоб стати справжнім чарівником? Потрібні "іскра" і "мудрий вчитель". Архетипи? Саме так, але архетипи тільки тоді діють на свідомість і підсвідомість, коли живі, наповнені емоціями. Побачимо, що ж маємо у цій книзі, що амбітно заявлена як початок циклу оповідань "найтаємничішого українського дитячого письменника Олега Чаклуна".

Зрозуміло, що це псевдонім, створений, щоб хоча б так наблизитись до чаклунства і, можливо, отримати свою "іскру".

Також в анотації сказано, що книга адресована підліткам і дорослим. Хоча з формату самої книги це аж ніяк не випливає.

Починається ця казкова історія з появи людини, яка страждає на амнезію. Своєю несподіваною появою людина неабияк дивує гномів. Ну, де є гноми, там і фентезі. Людина описується як гарний юнак з міцно збудованим тілом, огорнений він білим простирадлом. Сексуальна романтика, одним словом... але ж гноми...

Швидко виявляється, що гноми мають передати цій людині кристал, який давно зберігають у себе. Звісно, кристал яскраво зреагував на появу цього героя.

Отримавши кристал, людина іде, куди очі дивляться, і зустрічає Людиноїжака, Людинововка, Людиногадюку, яких успішно перетворює на нормальних істот. І ось тут починається філософський уклін, який, напевно, і мав зробити цей твір особливим, бо всі ці людинохтосі хотіли змінитися, а ось чарівник (хоча його краще було б таки назвати чаклуном) з темною силою розлучатися не прагне і нападає на юнака, кристал розбивається, іскра потрапляє в очі головного героя, повертаючи йому пам'ять і самого себе. Починається нова подорож, де цей персонаж буде тим вчителем, про якого йшлося в анотації.

Вже другий фрагмент розпочинається зі знайомства з новим хлопчиком, якого чужі люди знайшли на дорозі і виховали як рідного. Він теж іде в мандри і зустрічає учителя, який тривалий час намагається передати йому свою мудрість. Тільки ці уроки і розмови особисто мене зовсім не вразили.

Є зауваження і до мови книги. Тут можна зустріти, наприклад, фрази такого роду: "Старий чарівник поплескав хлопця по голові, й вони попростували геть з міста" (С.29). Це як? Або погладив по голові, або поплескав по плечу... На такому малому обсязі книги сумуєш через таку солов'їну "мову".

"Хлопця вже аж бісили ці змарновані дні й розмови ні про що" (С.31) – роздумує хлопець. І мене, щиро кажучи, теж це неабияк дратувало!

А ось одна з настанов "учителя" потребує уваги:

"У твоїй голові багато зайвого – назвемо це сміттям, яке ти назбирав за своє життя: настанови дорослих, обмеження суспільства, правила поведінки, невдалий досвід тощо. Усе це тобі доведеться прибрати" (С.35).

Щодо останнього можна погодитися. Але все інше нічого не нагадує? Подібна "філософія життя" закликає до анархії, втечі від суспільства і заважає соціалізації, бо можна ж випадково набратися ще якогось "сміття" від людей. Хіба такою має бути плата за чарівництво? І яким воно тоді буде, якщо людина себе так покалічить?

Підробка – а не філософія.

Є тут і мотив обраності, бо іскра – це часточка зірки, яка вибухнула здавна. Є й всемогутність, що підкреслюється легкістю перетворень, переміщень і самого чарівництва. Є і філософствування про енергії і взаємозв'язки. Є і так звана "арка" чи сюжетне коло, оскільки наприкінці герой нібито зустрічає самого себе, але вже в іншій ролі.

Але нащо це все було? Аби було, не більше...

За відчуттями нагадує творчість Коельо: просто, пережоване і вже не раз читане. Філософія для людей з не дуже високим рівнем розумових здібностей, що хочуть відчувати себе розумними, обраними і посвяченими у таємні істини.

Висновок: Порожня і не цікава історія, повністю вигадана, а не прожита. Черговий фальшивий "взірець" нової літератури для дітей.

Дарина Пилипенко

Інші думки про книгу:

Юлія Юліна "Як розвивати іскру, якщо вона є, і що робити, коли її немає" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2014/10/10/222829.html