Олесь Ільченко «Пастка для геймера»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – дитячий детектив
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - дуже погано

Олесь Ільченко. Пастка для геймера. – К.: Грані-Т, 2008. – 64 с.

Для Юлі у підручнику «многа букаф», і, певно, тому ця повість буде дуже короткою, щоб не втомлювати таких, як Юля. Її проблеми, як і проблеми більшості підлітків, обмежуються модою й увагою протилежної статі. Хоча яку увагу можна отримати від плаксивих хлопчиків емо, ще треба подумати.

Але думати дівчатам ніколи, набагато цікавіше нова зачіска, пірсинг, модні шмотки, перемивання кісточок батькам і хлопцям; а хлопці мріють про те, як згодом підуть бити «гопників і скінів», наче це є найважливішим у житті. Одним словом, типова невихована молодь. Однак, це детектив для дітей, то подивимося, що буде далі.

Однокласники палять, це вже звичка, і тому у Марти цигарки «завжди з собою», п’ють пиво, придурюються, ржуть, стебуться і не бачать нічого поганого в тому, щоб потягнути з дому гроші на свої забаганки.

Наведу лише один приклад високоінтелектуальної поведінки героїв цієї книги:

«Петрик, знаний витівник і бешкетник, знайшов кілька пакетиків з-під соків. Вочевидь, якась неохайна істота, замість кинути їх до урни зі сміттям, просто залишила валятися під лавкою. Судячи з широкої усмішки Петрика і його сяючих очей, він одразу збагнув, як черговий раз розважити всіх. Виклавши рядочком пакети, він по черзі скакав на них, і вони вибухали з характерним звуком хлопавки, лякаючи бабусь, що проходили неподалік. Хлопці на це шалено реготали, а дівчата всім своїм виглядом показували, що не сприймають таких розваг. Марта навіть демонстративно звела очі догори, голосно прошепотіла: «О, Матка Боска» – і похитала головою. А Софійці ці витівки Петра завжди подобалися. Ось і зараз вона сміялася чи не голосніше від хлопців, а тоді поцілувала «винуватця» в щоку, від чого той почав стрибати довкола лавочок точнісінько, як цапок, чим іще дужче розсмішив приятелів» (С.7-8).

Іншого разу «діточки» кидають з вікна «водяні бомби» у пакетах для сміття, бухають і вирішують, як розправляться з тим, кого призначать викрадачем мобілок.

От тільки сумніваюся, що такий соціальний мотлох читає книжки. Чи це так ненав’язливо тим школярам, які таки щось читають поза шкільною програмою, пропонується бути схожими на цю «веселу компанію» друзів і «щиру команду» однодумців?

У цій книзі підлітки взялися перераховувати ледь не всі відомі музичні групи, які існували на час написання книги (про значну частину з них ніхто вже й не згадає), і сенсу у тому переліку ніякого, бо жодним чином не характеризує цих «персонажів».

Хоча краще музика, ніж «трава», яку хотів спробувати, та побоявся один з героїв, коли старший брат узяв його у свою компанію. Коли ще буде наступна нагода отримати нові враження від життя? Тьху!

Один з героїв цієї історії – Стас, який ходить до тренажерного залу, але це не звичайний зал, а з ідеологічним підтекстом. Я б сказала, з неонацистським, бо там збираються люди, яких привчають почуватися кращими за інших. Згодом найздібніших через Інтернет затягують на «другий рівень» – у секту, де застосовують гіпноз та інші маніпулятивні технології впливу на свідомість.

Якось Сашко і Вован нариваються на таку саму компанію недолугих підлітків, як вони самі, тільки п’янючих. Спочатку «дітки» б’ють бомжа, який попрохав їхні «бутилочкі», а тоді хижою зграєю кидаються на хлопців, що опинилися поряд. Сашко в результаті потрапляє в лікарню, а до Вована по Інтернету тим часом звертається «Деміург», який виявляється ще тим сектантом, який створює свій «орден посвячених». Частина тих людей, які слугували «ордену» годувальниками і більше не могли йому прислужитися, доводилася до самогубства.

Не повірите, та розповідати про цю книгу значно цікавіше, ніж її читати.

Хоча «добро» перемагає», але ніяких висновків ніхто з героїв (і читач теж) не робить. Вони тут не потрібні: цигарки у мене «завжди з собою» і «немає «Мартіні» – немає вечірки» (С.44).

І де був геймер? Невже я його загубила серед підліткових балачок? Чи то спортсмен неонацист комусь схожий на геймера?..

А наприкінці автору просто набридло писати і на кількох сторінках він розповів, чим усе закінчилося. Куценька якась повість...

Висновок: Беззмістовна і шаблонна повість про гидких підлітків. Жанр можна визначити умовно, відповідно до серії, та сенсу у цьому творі я так і не змогла знайти. А могла б бути цікава соціально-психологічна книга!

Маргарита Крук

Інші думки про книгу:

Ihor Zubrytskyi "Таємничий інтернет" - http://glosa.com.ua/node/7065

"Дорослі ігри в дитячих садках–2" (фрагмент) - http://umoloda.kiev.ua/print/91/45/50199/