Оля Русіна «Сестричка»

Категорія – реалізм
Вік основної аудиторії – 7-12 років
Жанр – гумористична проза
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре

Оля Русіна. Сестричка. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2011. – 192 с.

Певно, мало хто не мріяв у дитинстві про братика або сестричку. Але, як бути, коли малеча радше схожа на дзигу і розбишаку, ніж на дитину? Особливо, якщо винахідниця молодша на п’ять років...

«Сестричка» – збірник історія про двох сестер. Вона недарма присвячена дітям, які стали прообразами головних героїв. У книзі «сестричку» звуть Ксеня, а оповідь іде від імені авторки, яка і є старшою сестрою.

«Ксеня – це моя молодша сестра. Правда, часом мені хочеться, щоб вона була песиком, папужкою або, ще ліпше, золотою рибкою, – так вона вміє набридати» (С.5) – зізнається старша сестра вже на початку оповіді.

Реалістична основа надає книзі оригінальності, бо всі ці історії взяті з життя.

Ксеня – непосидюча, балакуча фантазерка.

Її найкращі друзі – Марта й Артем – не сильно від неї відрізняються, тому їм добре гратися разом.

Діти влаштовують «справжні» лицарські бої на парасольках, утворюють секретне товариство таємних агентів (до якого запрошено й старшу сестру, але, щоб стати агентом, треба багато вчитися), вигадують власну мову, полюють то на злочинців у «покинутому» дитячому садочку, то на чудовиськ у лісі, влаштовують «мокрі війни» проти сусіднього будинку, будують дім на дереві і вчаться плавати, вдаючи, що підлога у кімнаті перетворилася на море, а вони опинилися на надувному матраці посеред нього. Ці діти завжди знаходять, чим зайнятися, хоча деякі «цікаві справи» і можуть не подобатися їхнім батькам та бути небезпечними.

Ксеня – максималістка, і тому навіть в іграх у «доньки-матері» у неї понад десяток дітей, і до піклування над ним вона залучає ледь не всю родину. Вона може й волосся обстригти, так вітаючи прихід весни, і створити справжній ресторан у своїй кімнаті.

Ксеня дуже чутлива і вигадлива. Вона розмовляє зі своїми іграшками по «чарифону», а згодом вчиться й «телепатичному спілкуванню», бо не може заснути на відстані від своєї іграшкової собаки, і собака без неї сумує також. А ще Ксеня талановита: з ентузіазмом поринає у хімію, яку поки не вчить у школі, співає для Діда Мороза і складає вірші. Ця дитина багатогранна і явно не вигадана.

У цій родині багато власних традицій. Наприклад, передана від старшої до молодшої сестри таємниця Казкової Країни. Або обидві сестри влаштовують лови страху, хоча кожна дитина бореться зі страхом по-своєму, навіть якщо страх вміє красти світло в квартирі, а Ксеня роздивляється у деяких предметах «страшенят», з яких можуть вирости страхи, якщо їх не знешкодити. Чи дівчата змагаються, хто більше розіграє сестру, і це змагання запекле і стосується усіх, хто потрапляє в поле зору дівчат й удома, і в школі.

Та й самі дівчатка насправді дуже схожі і цілком підтримують думку, що «ідеальна школа – зачинена школа» (С.137), і немає нічого цікавішого за літні канікули, коли багато чого можна утнути.

І якщо хтось думає, що перехід Ксені у другий клас щось змінить в її житті, то глибоко помиляється. Іноді взагалі не встигаєш слідкувати за тим, як швидко щось нове вигадує мала бешкетниця, і від цього на душі стає легко і весело.

Висновок: Мені сподобалася ця книга своєю простотою, динамічністю і живим гумором.

Маргарита Крук

Інші думки про книгу:

Людмила Сайко "Пригоди бешкетниці Ксені, записані старшою сестрою" - http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/16862/

Володимир Чернишенко "Про сестричок та інші приємності" - http://www.barabooka.com.ua/pro-sestrichok-ta-inshi-priyemnosti/