Лебедєва Катерина «Птаха Корабель»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – жахливо

Лебедєва Катерина. Птаха Корабель. – К.: Грані-Т, 2007. – 128 с.

Почну з того, що процитую анотацію видавництва:

«Трапляються пригоди, які складно пояснити, але від того вони ще більше захоплюють. Такими пригодами сповнена і наша книга.

Герої цієї незвичайної історії цікавіші і загадковіші від інших. От як Птаха Корабель. Хто він? Корабель, що ширяє у небі, чи птах, який плаває безкраїм морем? Так одразу і не пояснити. Тож відкривай швидше першу сторінку і поринай у світ загадкового».

Заманливо, правда?

І я так подумала...

А тепер наведу кілька цитат:

«– Як не виступ, то проблема, – жалівся Птаха своєму балетмейстеру. – То головну каналізаційну трубу у місті прорве – і глядачі добираються до зали не інакше як на човнах, то немає краватки мого розміру. Або – найгірше – творчу наснагу крадуть вороги.

– Це тому, що ви, Птахо – зірка, а з ними завжди проблеми, – відповідав похнюплений балетмейстер Корабля. – Зірки їх притягують, бо яскраві» (С.4).

«У місті дуже цінували мистецтво, але ще більше – випадковості. Тому часто концертна зала була порожньою, на стелі картинної галереї пліснява утворювала візерунки, а з кіноплівки спритні працівники кінотеатру робили стаканчики для попкорну.

Натомість під будинками зірок завжди збиралися натовпи. Кажан радів із того, бо через це черги за тістечками були невеликими» (С.6).

«– Це шкарпетки-дерева», – пояснював Павло. Іван Кажан вкрай здивувався – аж крила позеленіли. «Основа – звичайні шкарпетки, – далі сплітав слова Павук. – Але за допомогою вбудованих усередину процесорів вони можуть нарощувати будь-які деталі. От, знаєш, іноді на деревах виростають гриби?! А на моїх шкарпетках – леза ковзанів або колеса роликів».

Кажанові витвір здавався трохи безглуздим. Але він завжди мовчав у присутності тієї особи, у якої хотів щось попросити» (С.7-8).

«Сьогодні субота, тож Іван Кажан прямує на дитячий ярмарок. А це на третьому мості, ліворуч від центра міста. Звідси гарно видно будівлю Танц-опери – там зазвичай дають концерти Птаха Корабель та інші відомі артисти.

Крім того, на мосту продають каву-гороскоп. Вип’єш філіжанку – і на її дні кавова гуща складається у гороскоп. Дівчина, що варить каву, Катерина Зернина симпатизує Кажанові, і тому гороскоп у нього завжди щасливий» (С.8-9).

«Зустріч із грибами виявилася ледь не найцікавішою за весь день. Кажан з’явився тоді, коли їхній карнавал був у розпалі. Гриби перевдягалися в осіннє листя. Вони зраділи гостеві, тож Івану не довелося зривати гриби без дозволу.

– Птасі Кораблю потрібне нове пальто, – вже вкотре за день розповідав він. – Гудзиками на ньому маєте бути саме ви, гриби.

– Скільки грибів потрібно для гудзиків?

– Думаю, шістьох вистачить.

Достатньо було і п’яти, але Кажан хотів залишити собі один – пришити до піжамних штанів» (С.10-11).

«Іван часто їв цукерки у вигляді музичних інструментів. «Можливо, тоді музику, що всередині мене, буде чути навколо», – пояснював він Катерині Зернині свою пристрасть до солодкого. Та торгувала кавою й цукерками у центрі міста. Вона раділа, що у неї купують солодощі, і тому не дуже уважно слухала Івана Кажана. Це не заважало музиці всередині нього, тож Кажан дружив із Катериною» (С.13).

«Посеред вулиці, оточеної з усіх боків цегляними будинками, наче парканом, лежала мертва тварина.

– Від неї пахне морем! – верещала Лариса.

Кажан не відводив очі від тварини. Це був дельфін. Він одразу здогадався, бо до роботи у Птаха вивчав біологію.

– Він мертвий, – сказав Кажан.

Натовп зітхнув, і десь на околиці міста почався буревій. Коли вихор дійде до центру міста, Іван Кажан все ще допомагатиме прибирати труп дельфіна з тротуару» (С.14).

«На місце пригоди одразу прибула Біологічна Бригада. Вона складалася із одного лікаря у яскравій золотаво-коричневій сукні. Її прикрашали світляки, а шию лікаря обвивала тоненька, наче намисто, змія. Вона повсякчас намагалася схопити світляків, і тому лікареві часто доводилося нагинатися» (С.14).

"У мене болить спина. Ви можете розрізати дельфіна на частини і скласти їх у ці пакети? – попрохав До Доктор Кажана.

Це була неприємна робота. Труп дельфіна трохи замерз, бо почалася зима. Івану доводилося інтенсивно орудувати пилкою і ножем. Але він не мав вибору. По-перше, труп не повинен був лежати біля будинку Птахи Корабля. По-друге, з'явився він тут невипадково. тож, розпилявши тварину, Іван звернувся до лікаря із таким питанням:

– Ви часом не знаєте, як розбудити співака, який заснув?

– Що було навколо нього? – спитав зацікавлено До Доктор, годуючи свою змію-намисто шматочками дельфіна" (С.14-15).

«Проїжджали через самісінький центр міста. Через особливості рельєфу чотириповерхові будинки здавалися вищими за восьмиповерхові. На рекламних стовпах висіли безкоштовні примірники шоколадок і шампунів. Із гучномовців линула аудіогазета» (С.15).

«Іван чув про рибу-архітектуру. Це особливий різновид риб, усередині яких ховалися будинки. Побувати у такому помешканні було давньою мрією кажана» (С.15).

«– Річ у тім, що всі дельфіни вимерли кілька років тому. Можливо, десь там у морі плаває один-однісінький, але коли істота сама – вона мутант. А для розмов нам потрібні справжні, класичні дельфіни.

– Про що ви хочете з ними розмовляти? – поцікавився Кажан. Він подумав, що дельфіни – гарна тема для нової пісня Птахи Корабля. Якщо той, звісно, прокинеться.

– Обговоримо знижки на меблі. У підводних містах вони дешевші. І якісніші» (С.15-16).

«– Вас заковтне змія, що висить у мене на шиї, – заявив До Доктор. – Вона особлива. Дорогоцінна прикраса. Але одночасно – і лікарський інструмент» (С.16).

«Іван зовсім заплутався. Він втомився і хотів шоколадних цукерок. Лікар погодився на перерву. Кажан пішов до центру міста, до Катерини Зернини.

Та розповіла йому, що рослини почали розмовляти на алеях міста, похилившись над лавочками, заважаючи бабусям. Височенні дерева стукають у вікна хмарочосів, перериваючи хід ділових нарад. І маленька трава на газонах промовляє до собак, не даючи тваринкам змоги зосередитися на своїх природних справах» (С.17).

На цьому стало цілком зрозуміло, що з мене вистачить цієї хворобливої книжки.

Висновок: Як таке взагалі могли надрукувати?

Яна Стогова

Інші думки про книгу:

Ігор Бондар-Терещенко "Катерина Лебедєва: не кожен птах вартий корабля" - http://sumno.com/article/kateryna-lebedjeva-ne-kozhen-ptah-vartyj-korablya/

Сергей Тимчук "Коментар" - http://vk.com/topic-29312053_27386969

Сандубра Настя "Лист від бібліотекаря спеціалізованої школи №49 міста Києва" - http://grani-t.com.ua/about/news/985

"Відгук на книгу Катерини Лебедєвої «Птаха Корабель»" - http://zl.kiev.ua/klub/konkurs-v-dguk-pro-prochitanu-vl-tku-knigu/v-dguk-na-knigu-katerini-lebed-vo-ptaha-korabel.html