Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – пригодницьке фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре
Вік основної аудиторії – від 12 років
Жанр – пригодницьке фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту - добре
Анна Доломан. Невдаха, або Ласкаво прошу до мого світу. –
К. : Гамазин, 2016.
– 104 с.
Якщо
тобі не комфортно в реальності, вигадай свій світ і мандруй ним досхочу. Так і зробив
головний герой цієї книги – Сашко, а в його уяві "принц Олександр". Книгоман-фанат,
який може зачитатися аж до п’ятої ранку напередодні важливої контрольної з
математики, і байдуже, що за рік йому вступати до університету. Якби Сашко більше
цікавився філософією, а не лише світовими бестселерами на кшталт "Володаря
Перснів", то знав би, що думка матеріальна. Так із ним і трапилася вся ця
пригода.
Мова
ведеться від першого обличчя, і про всі свої невдачі в рідному світі і перемоги
у вигаданому Сашко розповідає сам. Прокляття невдач тягнеться за ним ледь не
весь шкільний вік – а нині хлопцю шістнадцять. Він нічого не може: навіть
впасти так, щоб не розквасити собі носа, не вміє себе захищати, часто стає
посміховиськом та об’єктом жартів однокласників. А от у вигаданому світі до
його думки прислухаються, цінують, навчають, оберігають, якщо це потрібно. Хоча...
От
з цієї умовності все насправді і починається.
Сашко
– принц Мерандії, заможного і не войовничого королівства. Він закоханий у
чарівну красуню Клівію. Зрозуміло, у нашому світі йому з дівчатами ж нічого
поки не світить, але когось та пані точно нагадує. А чи не однокласницю
Оленку?..
Переніс
в інший світ Сашко й образ свого друга Вовчика, який там став його щирим
помічником Вістером. Та є там і багато тих, хто нібито немає своїх прототипів у
нашому світі.
Ще
в іншому світі живуть феї, гноми, ельфи (у кожного народу своя країна з
правителем або правителькою, купа різних ритуалів та етикетних хитромудростей,
а ельфи ще й досить кровожерливі і вправні у мистецтві вбивства), а ще там є орки,
чорнокрилі дракони, могутні чаклуни... Щиро кажучи, весь цей калейдоскоп радше
нагадує мені ігровий набір популярних комп’ютерних стратегій, а не світ
шанованого Професора, та це не позбавляє вигадку шарму.
Хлопець
пише про свій світ та іноді малює його, ховаючи зошит, де головна країна носить
його перефразоване прізвище: Мерандія від Мерандік. Він привносить у магічний
світ і молодіжний сленг, тому не дивуйтеся. коли почуєте від принца чергове
"не парся" (С.49). А живе він там від самого дитинства, ніби справді
має два життя.
У
Сашка багата фантазія, й інколи здається, що вигаданий світ починає жити своїм
життям. Особливо коли у Гермі (це вотчина чорних чаклунів) з’являється новий
правитель. Свого часу чотири провідні країни (нині об’єднані на рівні Ради
Чотирьох Світів) здолали Герму і наклали на неї санкції: до поважного
товариства вона зможе приєднатися лише за умови, якщо перестане шкодити іншим і
відмовиться від зброї. Ага, таке ми неодноразово читали у підручниках з
історії. А чи давало подібне позитивні наслідки? Та отож...
Й
у світі принца Олександра то хтось поцупить могутній артефакт, то спробує
пересварити між собою різні магічні народи, то збирає команду для створення
надпотужної зброї.
Боротися
з таким хитрим ворогом самотужки неможливо, особливо коли почав усвідомлювати,
що вигаданий світ більше не кориться своєму творцеві. І не лише для тебе
відчинені туди двері, але й інші "щось таке" пам’ятають про власні
мандри чарівним світом, і мешканцям Мірандії починають снитися дивні сни про
те, як вони навчаються у нашій школі. А як бути тим могутнім істотам, які
володіють магією, коли вони дізнаються, що є лише витвором фантазії
хлопчика-невдахи? Чи не лише, і все не так просто?..
Пригодницька
історія отримує новий поворот, коли у ній починають поставати такі світоглядні
питання.
Та
й сам головний герой має філософський склад розуму, але з яскраво вираженою
метафоричністю і притаманними йому іронією і максималізмом. Він уявляє наш Всесвіт
капсулою, яка висить на шиї якогось чудовиська, та раптом переходить на
соціально-психологічні теми:
"Зрозуміло, що коли
думати про такі глобальні проблеми, то можна взагалі з глузду з’їхати і далеко
кудись поїхати. Людині легше жити, усвідомлюючи простоту свого буття та
побудови всього навколишнього світу. А ще краще, коли хтось вказує тобі, як
треба жити, направляє та охороняє від неправильних вчинків – диктує тобі
правила (які? – правильно, суб’єктивні), і ти взагалі ні про що не замислюєшся,
а просто існуєш, поступово перетворюючись на робота, який працює по 12 годин на
добу шість днів на тиждень, а далі – відлежується на дивані перед телевізором
із пляшечкою пива.
Ні, магії не існує... Уже не
існує. Ми самі вбиваємо все прекрасне та неймовірне, зачиняючись у власній
шкаралупі з нав’язаними чужими ідеалами. Та це я так – писав твір з української
літератури і захопився. Вириваю весь цей текст із зошита і викидаю у смітник –
учителька поставить двійку, трясучи окулярами над класним журналом перед
директором" (С.16).
І
такі філософсько-ліричні відступи насправді неабияк цікаво читати, хоча саме
цей – вирок вітчизняній системі освіти, в якій аналітикам і фантазерам немає
місця. На противагу їй – вчителька математики Марія Остапівна, сувора в
оцінюванні, завуч, та ще й вміє з’являтися в найпотрібнішому місці, яку ще й
всі недолюблюють за ці риси.
Та
в цілому, чи не це прихована, але реальна причина, чому такі, як Сашко, шукають
відради у вигаданих світах?
І
найдивніше, що десятикласник добре розуміє, чому вчителі можуть бути такими, як
є (чи це він так подорослішав завдяки своєму вигаданому світу?).
"Вона сиділа за столом і,
напевно, перевіряла чиюсь чергову писанину. Іноді мені здається, що ці вчителі
на 10-й рік викладання починають ненавидіти всіх учнів загалом. А ви уявіть, як
воно, коли щороку, з семестру в семестр якесь бовдурятко (а може, купка
бовдуряток) роблять одні й ті самі помилки. Тут, напевно, неабияка витримка
потрібна. Або взагалі втрата цікавості до свого предмету і перетворення
викладання на якусь нудну рутину... А що тоді про нас казати?" (С.57).
Олександр
не знає, та в нього є ще один хист – до математики, особливо коли справа
стосується вирішення логічних задач. Часто хлопець знаходить свій підхід до
складних завдань і вибудовує власні логічні ланцюжки. І байдуже, що додаткові
завдання з фізики були не для школярів, а для студентів другого курсу
фізико-математичного факультету. От вам і стовідсотковий мрійник-гуманітарій...
Чи не саме цей талант поєднання фантазії і логіки дав йому можливість побудувати
самодостатню систему у вигляді цілого світу? І це питання насправді не таке вже
й умоглядне, як здається на перший погляд.
Він
і молодшій сестрі може адекватно пояснити, чому хлопчик, якому вона
подобається, перемагаючи свої страхи, тягає її портфель, та ще й підказує, що
робити, аби ці почуття стали глибшими. От такий розумний старший брат... коли
мова йде не про нього самого в реальності.
Але
якщо втрачаєш над чимось контроль, то врешті-решт сам опинишся в пастці
створеного тобою (і тамтешня магія крутіша за наші технології, у цьому сам собі
навіть Сашко зізнається). Тут бачимо суто класичне вирішення базового
конфлікту. Якщо десь там ти "крутий" і "класний", то тобі
доведеться або назавжди погодитися з ярликом невдахи, або довести, що і тут ти
такий самий. Тільки до певного часу сам того не розумів і не мав можливості проявити
себе. І буде це вкрай небезпечно і для тебе, і для всіх, кого ти хоч трошки
любиш і цінуєш, та і для тих, хто раптом опиниться поряд, так само.
А
як і що сталося у тому світі, куди читачів так наполегливо запрошував
десятикласник-невдаха, то вже дізнаєтеся зі сторінок цієї повісті.
І
не зважайте, що часом Сашко дуже-дуже багатослівний, бо саме завдяки цьому у
книзі багато гумору.
Єдина
принципова вада цієї книги – дуже дрібний шрифт, який погано читається.
Висновок: Трохи типова фентезійна історія, але весела і пригодницька, що робить
її цікавою для широкої аудиторії.
Яна Стогова
Про цю книгу, на жаль, ми не знайшли відгуків.
Немає коментарів:
Дописати коментар