Дмитро Кузьменко «Аеніль»

Категорія – фантастика
Вік основної аудиторії – 10-15 років
Жанр – пригодницьке фентезі
Мова видання – українська
Оцінка авторів проекту – не справило особливого враження

Дмитро Кузьменко. Аеніль. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – 304 с.

Історія дівчинки на ім’я Аеніль – це історія про дитину, яка приїхала до Академії чарів навчатися алхімії. У центрі уваги автора, не зважаючи на те, що книга названа іменем головної героїні, знаходиться школа чарівництва.

Зрозуміло, що після Гаррі Поттера всі чарівні навчальні заклади будуть порівнюватися із Хогвортсом, і це справедливо, оскільки саме Хогвортс, хоч і не був першою такою школою в літературі, справив найбільший вплив на сучасний літературний процес у світі й в Україні.

Аеніль дель Уберті дванадцять років, вона донька послів королівства Ерлі. У неї є молодша сестра Іно, розумна і симпатична, але вона сліпа, постраждала від чарів. Сама Аеніль сором’язлива, нічого не вміє, слабка у чарівництві, постійно наражається на кпини однокласників, багато однолітків її не люблять, ще більше не помічають. Велика частина книги присвячена методам навчання і стосункам між школярами.

Академія чарів, де навчається Аеніль, – це дуже своєрідний навчальний заклад. Він похмурий, має свою історію, бо знаходиться у стародавньому замку. Частина уроків проходить у підземеллі, і важко сказати, що тут сприятливі умови для розвитку особистості дитини.

У замку мешкають не лише учні та вчителі, але й деякі рідні та гості, для них облаштоване окреме крило, тому у книзі присутні батьки Аеніль та її молодша сестра.

Головними героями серед дорослих є чарівниця Ірене, самовпевнена вчителька, яка робить досліди з чарами й дуже ризикує дітьми, і майстер Елітіс, її спільник. Взагалі-то чарівники у цій книзі неморальні, а часто й аморальні.

У чарівному світі багато магії, але вона дещо шаблонна і стереотипна, цілком відповідає жанру фентезі. Тут читачеві зустрінуться Клани та Ордени, в які об’єднуються чародії і які чубляться між собою за вплив і владу, зокрема, і за хазяйнування в Академії чарів, яка є точкою перетину інтересів різних чарівничих угрупувань.

Є тут і всюдисуща Темрява, якій поступово підкорюються чарівниця Ірене та інші, темні клани, вампіри та «умертвія». Вже невдовзі Академія чарів перетворюється на страшне місце, де коридорами гуляє жахливий Звір, якого ніхто не бачив, але усі бояться (чомусь у цьому місці мені постійно згадувався василіск із другої частини циклу про Гаррі Поттера). Проте, навчання не припиняється, бо Академія працювала і під час війни, і за часів катаклізмів, навіть коли частина учнів гинула, а всі інші були у постійній небезпеці. Навчальний процес має бути безперервним – вважає адміністрація навчального закладу, тому наприкінці в Академії навіть відбувається учнівський бал.

Здавалося б, цікавий світ зі своєю магією, який має шалений потенціал для розкриття цілого спектру проблем і конфліктів. Але усього цього в історії про дівчинку Аеніль не буде. Постійне нагнітання атмосфери врешті-решт закінчується нічим, поведінка героїв нелогічна, вони не розвиваються. Постійно підкреслюється, що слабка чарівниця Аеніль особлива, але це також ніяк не розкривається. Є ще багато рушниць, які так і «не вистрілили».

А найсумніше те, що текст взагалі обірваний на півслові. Поки проблема не торкалася головної героїні, вона не особливо зважала на те, що відбувається навколо неї. Коли ж зникає її улюблена сестричка – це, звісно, трагедія. І рятує малу дівчина Гелео, чужоземка, набагато моральніша і розумніша за головну героїню, такий собі ізгой у школі. І робить це, щоб довести Аенілі, що варта її дружби. Це взагалі абсурд.

Мене також неабияк здивувала поведінка Ірене. Сильна й амбітна чарівниця, яка кохається у чарах, раптом, коли її викрили, лякається неволі у в’язниці для чарівників (тут одразу згадується Азкабан з уже названої книги відомої англійської письменниці) і погоджується добровільно втратити магічні здібності. Та ніколи така людина не буде так поводитися! Після всього, що вона зробила... Ні на мить не повірю. Така чіплятиметься за можливість зберегти свої здібності до останнього і за будь-яку ціну. І аж ніяк вона не стане «хорошою». Хоча... хіба не вона відправила малолітню Гелео на смерть, щоб повернути Іно?..

Й найбільший абсурд – це перемога над злом. Щоб зупинити жахіття, потрібно зіграти Містерії, але далеко не кожен може це зробити, і б’ють саме по тих дітях, кого можуть стосуватися стародавні чари. Окрім того, згодом виявляється, що таємницю містерій розшифровано неправильно, і тепер вже немає ніякої надії на порятунок. Лишається одна захищена кімната, а назовні вирує армагедон. І раптом... раптом усе саме собою вирішується: Звіра знищено, до цього якось причетна чародійка-першокурсниця і... І все. Ніяких пояснень, ніяких відповідей, більше нічого. Продовження немає і не передбачається.

Висновок: Твір, в якому міг постати яскравий фентезійний світ, на мою думку, так і не відбувся.

Яна Стогова

Інші думки про книгу:

Крістіна Шакула "Таємнича «Аеніль»" - http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/09/08/151025.html

Володимир Чернишенко "Чарівницька школа - це не вирок" - http://knugoman.org.ua/reviews/charivnicka_shkola_ce_ne_virok

Олег Силін Дмитро Кузьменко «Аеніль» - http://starfort.livejournal.com/91815.html

irrishka "Відгук" - http://www.livelib.ru/book/1000661430